Пес Сепаратист

Блокпост №2 розташувався на в’їзді в село, безпосередньо біля людських осель. Приваблені їжею та цікавістю до нього стягувалися собаки з усієї околиці. Навіть мій Лапік часто прибігав туди, кружляючи навкруг укріплень та заводячи нові знайомства. Втім, ця історія не про нього, а про симпатичного рудого песика нашого сусіди, дяді Васі.

Цей миловидний коротконогий дворняга, в родоводі якого явно приблудився німецький шпіц, через свою приємну мордочку та приязний характер зробився улюбленцем оборонців села. Від кожної варти він отримав різне ім’я: Рижик, Джек, Малюк. Більшість з них очевидні, але одне дуже специфічне і заслуговує на окрему розповідь.

Селяни постійно привозили на пости продукти, речі, саморобні засоби захисту й все, чим могли допомогти. Радували і цукерками. Тож от якось вартові присіли на лавиці з пакетом ласощів. Скуштували кілька, похвалили, та раптом гримнуло з такою силою, що аж земля здригнулася. Чоловіки підхопилися і напружено прислухалися.

– Це вдалині, не хвилюйтеся, – сказав старший, повертаючись на лавицю.

Він встигнув побачити як цуцик хапає пакет і стрімко біжить з ним від блокпосту. Цукерки просипалися на асфальт, залишаючи солодкий слід за чотирилапим крадієм.

– Повернися! Віддай! Злодій! Сепаратист! – гукали обурені чоловіки, але пес вже чкурнув на інший край села зі своєю здобиччю.

Засмученим оборонцям зосталося тільки вимучено посміхнутися і повернутися до варти.

– А й справді сепаратист, – відзначив старший, дивлячись на незвично порожню трасу. – Хто ще міг тероборону пограбувати?

Відтоді до імен собаки додалося ще й Сепаратист. Втім, сам пес зостався байдужим до образливого прізвиська, а оборонці, нехай і не забули, але швидко пробачили симпатягу і вже наступного дня самі його підгодовували.