Розділ 5. Зіткнення

Остовпівши, я лише дивилася на короля широко розплющеними очима, всіма силами намагаючись зрозуміти, чи не розігрує він мене.

— Ви серйозно? — нарешті невпевнено запитала я, не відводячи погляду.

— А чому тебе це дивує? — усміхнувся володар Долини папороті.

Я ж навіть не знала, що думати. Після того, як дитина була зачата, ми з ним, по суті, не бачилися. І ось зараз він завітав до в моїх апартаментів, щоб вручити мені гарну вечірню сукню з блакитного шовку та зручні туфельки без підборів. А заразом — запрошення на завтрашній бал.

Мені.

На бал на честь Дня народження його фаворитки.

— Просто я не думала, що…

— Селіно, ти заслужила на можливість трохи розважитися. Та й це було б неввічливо з мого боку не запросити тебе на бал, який проходить у моєму замку, коли ти тут гостя, — спокійно, але водночас м'яко сказав чоловік, взявши мене за руку. — Звичайно, Люк супроводжуватиме тебе на балу, щоб забезпечувати твою безпеку. І, як моя людина, буде озброєний на випадок, якщо раптом щось трапиться.

— Щиро дякую, Ваша величносте, — чемно кивнула я, присівши в реверансі. І намагалася не видати того, як у мене зараз тремтіли коліна.

— Бережи себе, — сказав він, трохи стиснувши мої пальці. І, попрощавшись, вийшов.

Ледве за ним зачинилися двері, я повільно опустилася на софу, намагаючись вгамувати серцебиття. Все ж, після того, що було між нами, мені ставало нестерпно важко перебувати з цим чоловіком в одній кімнаті.

— З вами все добре? — спитав Люк, сівши поряд.

— Так-так, трохи в голові запаморочилось, — відмахнулась я, не дивлячись йому в очі. — Просто все так несподівано…

— Розумію, — зітхнув лицар. — А як врахувати характер іменинниці, то це запрошення на бал виглядає досить сумнівною радістю. Але коли вже король особисто запросив вас, ще й подарував сукню для вечора, доведеться йти. Хоча, думаю, переживати з цього приводу не варто. Ну а зараз краще розслабтеся і з’їжте великий яловичий стейк під кисло-солодким соусом!

— У сукню не влізу, — захихотіла я.

— У сукні не влазити ви будете трохи пізніше, через три-чотири місяці. А поки не думайте про це, — підморгнув охоронець, поплескавши мене по плечу. І, не питаючи, викликав служницю, щоб замовити для мене м'ясо з гарніром із пропарених овочів.

Правда от, наступного дня сам же Люк з мене реготав, бо сукня, подарована володарем, справді виявилася мені трохи затісною! А корсет, зі зрозумілих причин, затягувати не можна було. Тож довелося терміново кликати швачку, щоб трохи розшила вбрання, поки служниці займалися моєю зачіскою, нігтями та макіяжем.

Так, можна було й не сподіватися, що ненажерливість останніх тижнів (особливо в нічний час) мине для мене безслідно.

Покінчивши нарешті зі зборами, я взяла під руку лицаря, одягнутого в святковий камзол (який при цьому не сковував рухів — навіть ідучи на свято, охоронець не забував про свою роботу). І разом ми, обмінявшись поглядами нерозлучних друзів, попрямували в центральне крило замку, де була розташована бальна зала.

Незабаром ми опинилися у справжньому вирі розкішного та красивого свята. Яскраве магічне освітлення, гарна музика, безліч частування та напоїв. А ще, звичайно ж, гості, які прибули, щоб привітати Еріку Грейс з її двадцять п'ятим днем народження. Жінка, вочевидь, не збиралася ні в чому себе обмежувати, бо знатних лордів та леді було повно. Кожен із них, звичайно ж, подарував фаворитці Короля подарунок, безумовно дорогий і унікальний. Ціла гора коробок із цими самими подарунками стояла біля стіни з гобеленом, на якому був зображений герб роду Селлар — зелена папоротева гілка зі срібною квіткою, оточена білими зірками. Цей самий герб можна було розрізнити на кількох десятках коробок, що лежали в тій самій купі. М-да, нічого не скажеш, схоже, володарю справді довелося розщедритися, щоб задобрити свою фаворитку після настання моєї вимушеної вагітності.

Саму іменинницю, до речі, не довелося довго шукати поглядом. Вона, мов діамант на верхівці корони, блищала посеред зали, оточена цілим натовпом людей, які висловлювали їй свою повагу, захоплення та інші знаки уваги. Витончена доглянута рука легко тримала келих вина, приголомшливе плаття винного кольору підкреслювало і без того струнку фігуру. Але головним її «аксесуаром» цього вечора здавався сам король. Гарно одягнений, мужній, спокійний, владний. При цьому поряд з нею він здавався ручним кошеням.

Від цієї картини мене трохи пересмикнуло. Здавалося, я дивлюся не на того чоловіка, з яким була знайома сама, а на створену за його образом і подобою маріонетку, що надійно висить на нитках, які ця жінка так міцно тримає у своїх тонких руках. Хоча хіба я взагалі маю право розмірковувати про те, яка Дренк Селлар людина? Адже ми з ним бачилися лише кілька разів, причому лише одна з цих зустрічей була у ліжку. Чи мені розмірковувати про?..

— От прокляття, з цією дамочкою він зовсім на себе не схожий, — пробурчав Люк так, щоб його почула тільки я.

— Ти знав володаря до того, як Еріка стала його фавориткою? — здивувалась я.

— Так. Вступив до нього на службу сім років тому, ще зовсім хлопчиськом. І тоді навіть подумати не міг, що хтось зможе так крутити ним. Особливо дівчина на кшталт неї.