Розділ 4. Зародження

Вже за кілька днів я почала підозрювати, що все вийшло. Коли відчула біль у грудях — немов легке поколювання. Після цього залишалося лише дочекатися дня, коли в мене мали піти місячні… і вони справді не почалися. Тоді лікарі обстежили мене, підтвердивши вагітність.

Щоправда, мені все ще важко було повірити в це. Якось не вдавалося усвідомити, що тепер всередині мене нове життя, майбутня людина, яка тільки-но починає існувати. І мимоволі торкаючись свого живота, я просто намагалася звикнути до цієї думки, що здавалася такою неймовірною.

Новину про те, що дитина справді зачата, володарю надіслали офіційним листом. Мене ж проводили до моїх апартаментів. А вже надвечір повідомили, що, згідно з розпорядженням короля, я буду під постійним контролем медиків. До мене приставили особистого лікаря, у чиї обов'язки входило регулярно навідуватися до моїх апартаментів, щоб стежити за моїм станом та розвитком плоду. До того ж склали список продуктів, які я мала регулярно з'їдати в необхідній кількості, і практично поставили перед фактом: якщо раптом мені захочеться щось з'їсти, навіть глухої ночі, я зобов'язана викликати служницю і сказати, щоб мені ці ласощі принесли.

Що найдивніше… я ніколи не була ненажерою. Але цією «вимогою» скористалася негайно! Мене буквально пробрало жувати, ще й майже цілодобово. Тому нерідко були випадки, коли я викликала служницю посеред ночі, щоб вона принесла мені запечену курку, індичого стегна або цілого кролика. А потім, витончено поклавши на коліна серветку, починала жадібно поїдати тепле м'ясо, поки не з'являлося відчуття, ніби воно вже ось-ось полізе назовні!

— Яка ж це гидота, — сумно зітхнула я пізньої ночі, дивлячись на велику ложку свіжого кисломолочного сиру… І, кривлячись, запхала його до свого рота. А потім, зітхаючи, буквально проковтнула ще одну ложку. Сир я ніколи особливо не любила, зараз він і зовсім здавався на смак просто нестерпним! Проте його чомусь відчайдушно хотілося їсти. Багато.

— Що поробиш. У тобі зараз сидить маленький організм, що росте, і йому начхати на твої смакові уподобання, — з усмішкою кинув лорд Люк Маріс, мій охоронець.

З того часу, як лікарі підтвердили мою вагітність, найкращий лицар з особистої охорони Володаря, колись приставлений до мене, тепер мав доглядати мене буквально цілодобово. Залишаючи мене наодинці, лише коли я йду у ванну чи туалет… та й то маючи повноваження, у разі виникнення найменших підозр щодо загрози моєму життю чи здоров'ю, увірватися туди, щоб переконатися, чи все зі мною гаразд.

Відповідно, спав він теж у моїх апартаментах. На кушетці біля вхідних дверей у вітальнюі. Стосовно вікон турбуватися не варто — покої розташовувалися на шостому поверсі, а за міцним склом встановили зачаровані грати з гартованої сталі. Таким чином значно простіше і безшумніше було б проламати стіну, ніж пробратися до моєї спальні через вікно.

— Це якесь знущання: до нестями хотіти є те, що здається тобі огидним, — буркнула я, перш ніж впхнути в рота ще одну ложку кисломолочного сиру.

— Нічого-нічого. Якщо організм вимагає, то жуйте, — реготав Люк, плюхнувшись на софу неподалік.

— До речі, а що це в замку за метушня в останні дні? — поцікавилася я, сподіваючись хоча б балаканиною з охоронцем відволіктися від думок про гидкий смак свіжого сиру.

— Підготовка до балу на честь дня народження леді Еріки, – зітхнув чоловік, підклавши руки під голову.

— Бал? — здивувалася я.

— Так-так, король теж про це подумав, — похитав головою Люк. — Що бал зараз, коли в цьому замку його Пов’язана виношує Першоцвіта, чийого народження багато хто може дуже не хотіти — не найкраща ідея. Ось тільки коли він спробував натякнути своїй нареченій про те, щоб скасувати свято, вона влаштувала йому скандал, про який слуги потім кілька днів базікали. В результаті володар прийняв рішення все ж таки влаштувати бал. Просто, по-перше, посилив охорону, по-друге, дав розпорядження, щоб усі гості, прибувши до замоку, здали зброю і пройшли магічний обшук, аби виключити, що вони пронесли з собою щось небезпечне. Особистим охоронцям також бути на святі заборонили. Гостей це, звичайно, трохи обурило, але суперечити королю ніхто з його васалів не став. Тож жодних зайвих людей у замок не проникне, і на самому балу буде максимально безпечно.

— Зрозуміло, — протягнула я, впихаючи до рота ще ложку сиру. — Отже, всі зараз готуються до балу?

— Саме так, — кивнув лицар. — Прислуга драїть замок, кухарі складають списки продуктів, варта, у перервах між патрулями, що почастішали, гострить зброю. Але найбільше, звичайно, впріває сама леді Грейс, — цинічно гмикнув Люк. — У неї найскладніша й найвідповідальніша робота: випити всю кров із кращої швачки Долини, щоб та нашила їй сукенок для свята, вид виду яких би всі пані обзаздрилися, вибрати собі зачіску, а головне — скласти для Володаря список подарунків. І він, подейкують, цього року втричі довший минулорічний, бо вона ну дуже обурена присутністю в замку жінки, яка вагітна від його величності.

— Ну чудово. Наче я сама просила богів зробити нас Пов’язаними, — буркнула я собі під ніс, намагаючись не показати, як болісно стиснулося серце.

— Не хвилюйтеся, Селіно, — добродушно посміхнувся охоронець, підійшовши до мене, і погладив мене по плечу. — Це ж Еріка Грейс, вона завжди знайде привід, щоб попити іншим кров. Тож приймати її обурення на свій рахунок безглуздо.

— Проте зараз вони справедливі, — похитала головою я. — Як-не-як, я справді вагітна від її нареченого.