Розділ 2. Місячна ніч

Залишалося тільки чекати. Медогляд був позаду, а сприятливу для зачаття дату вже вирахували. Отже, коли та сама ніч настане, король прийде до моїх покоїв. І тоді почнеться відлік сорока двох тижнів, після яких наша дитина з'явиться на світ, а мене, коли відійду після пологів, відвезуть назад до батьківського маєтку. У той час як володар Долини почне приготування до власного весілля зі своєю красунею-фавориткою, яка народить для нього вже спільних дітей.

За наказом володаря до мене приставили особистого охоронця: непомітного, але він всюди ходив за мною, немов тінь. До того ж, замок добре охоронявся. Тому я отримала дозвіл вільно пересуватися ним. Що вже було непогано — все ж, не доведеться весь рік сидіти в одних апартаментах.

І ось зараз я, користуючись своєю маленькою свободою, облаштувалася на широких садових гойдалках в одному з маленьких внутрішніх двориків. Вечір видався теплим та приємним, а в повітрі стояв ніжний аромат трав та квітів. Такий, яким хотілося дихати, наповнюючи груди.

— Дивись не застудись, — несподівано пролунало за моєю спиною. І обернувшись, я побачила Дренка Селлара, що підійшов до мене.

— Все гаразд, мені не холодно, — здригнувшись, прошепотіла я... і напружилася, коли чоловік сів поруч.

— Коли ти завагітнієш, твій організм ослабне, і ти можеш легко захворіти. Тож краще будь обережнішою. Адже перші місяці тобі не можна приймати сильні ліки.

— Так, звичайно, я розумію.

— Мені шкода, що ти опинилася в такому… незручному становищі, — зітхнув володар, торкнувшись мого плеча, на якому відразу розцвіла сяюча квітка едельвейсу. Я ж завмерла, відчуваючи, як по шкірі пробігли мурашки.

Все ж про те, що стосується чарівності лорда Селлара, то чутки, що ходили королівством, схоже, не брехали. І зараз, коли чоловік трохи отямився від новин про наш зв'язок, що його шокувала, воно ставало помітним. Ця людина — сильна, владна і водночас приваблива — справді притягувала. Не настільки, щоб ось так з ходу стрибнути до нього в ліжко (якби не ті зобов'язання, які поклав на мене наш дар). І все ж було в ньому щось, через що я почувала себе м'якою свічкою, яка повільно танула в гарячих руках.

— Нічого, я все розумію, — нарешті промовила я, ловлячи себе на тому, що ось уже нерухомо дивлюся йому в очі. — Зрештою, нам обом доводиться нести ношу цього дару, хоча без нього кожен із нас спокійно жив би своїм життям. До того ж мені вже довелося побувати заміжньою, і перед весіллям я бачила свого колишнього чоловіка лише двічі. Найгірше те, що все це виявилось марно, адже дитини в нас так і не з'явилося.

...Тільки от дитини, яка з'явиться від зв'язку з цим чоловіком, у мене теж не залишиться! Він просто відбере її в мене, і я ніколи більше не побачу свою дитину.

Треба ж таке, навіть смішно. Вже починаю страждати через те, що мене на все життя розлучать з моєю дитиною, яку ми ще навіть не зачали!

Це так бридко — розуміти, що зовсім не владна над своєю долею, і можеш тільки пливти за течією. Погоджуватися на заміжжя просто тому, що батьки вважають когось відповідною партією, і не мати жодних перспектив, окрім як стати матір'ю. А потім навіть цю перспективу встратити! При цьому жодних альтернатив для жінок «мого кола» просто не передбачено. На відміну від чоловіків, я не могла піти вчитися до університету — жінок туди просто не приймали, та й батьки не погодилися б оплачувати моє навчання там. З роботою, де можна чогось досягти, справи були аналогічні. Тож жінка «мого статусу» була просто приречена до довічного ув'язнення в красивій акуратній клітці, де її роль зводилася до статусної перлини, яка сяяла в світі поруч із чоловіком і народжувала для нього дітей. Якщо ж дітей жінка народити не здатна, її просто викидали на смітник, не залишаючи жодних відчинених дверей навіть до такого жалюгідного існування… Не рахуючи, звичайно, дверей до публічного будинку — там такі, як я, безумовно, дуже цінувалися як зручні та корисні співробітниці!

— Все буде добре, обіцяю тобі, — тихо промовив володар і я зненацька здригнулася, відчувши, як його гарячі губи торкнулися мого чола. В той час, як сильна рука міцно стиснула тендітну долоню.

А потім він, нічого не кажучи, підвівся з гойдалки і пішов у коридори замку, ніби розчинившись у них.

Залишившись сама, я глибоко вдихнула свіже нічне повітря. Чомусь від почуттів, що захопили мене кілька хвилин тому, стало страшно. Ні-ні, звичайно, це добре, що як чоловік Король мені не огидний. З поправкою на те, що чекало на мене вже за лічені дні, такому варто було б лише порадіти. Ось тільки я розуміла, що мені не слід звикати до таких відчуттів. Адже те, що має відбутися, — не більше, ніж домовленість. Одна ніч. А потім один рік під охороною в цьому замку, після чого я повернуся до батьків. Не більше.

— Бачу, ти часу даремно не втрачаєш, — раптом уїдливо пролунало над моїм вухом.

Напружившись ніби струна, я обережно обернулася і відразу зустрілася поглядом з отруйно-зеленими очима, які дивилися на мене так, ніби сподівалися спалити вщент.

Вона була вродлива. Божественно вродлива. Настільки, що її краса буквально лякала, змушуючи тремтіти від жаху. Ідеальне обличчя, струнке тіло, одягнене в розкішну червону сукню, і трохи кучеряве каштанове волосся до лопаток.

Раніше я тільки чула про неї від інших мешканців замку, а тепер побачила на власні очі. Без сумніву, це була вона: Еріка Грейс, фаворитка короля, з якою він збирався одружитися після того, як наша з ним дитина народиться і його буде звільнено від тягаря Призначеного. Отже, він зможе зачати дитину в тілі цієї красуні, тому з чистою совістю поведе її до Храму.