Глава 35: Повертатися теж буває складно

Мисливець Фокс

Князівство Тевас, місто Лазурівка

Середина дня

Усі присутні на зустрічі гравці ще дві години розмовляли на різні теми, допоки комусь не довелося піти. Після виходу Дарвіна з гри, інші також вирішили розходитися: хто лягати спати, а хто, як я, йти вирішувати нерозв’язані питання. Попри те що останні три дні були присвячені розв’язанню проблем із переповненням душі, мені вдавалося виділяти три-чотири години на дослідження нового регіону на південь від міста.

Хоча я і звик до суцільних боліт, їхнє дослідження аж ніяк не було приємним. Середній рівень чудовиськ підскочив ледь не до п’ятдесятого, але важливіше те, що з’явилася дуже висока вірогідність натрапити на якусь рідкісну істоту ненабагато нижче рівнем. Що і сталося вчора.

Остогидла гідра досить сильно відрізнялася від підземельних родичів: значно менші габарити, майже атрофовані кінцівки, та більш витягнутий тулуб радше наближали її до звичайних змій, аніж драконів. Хоч як це дивно, але менші розміри ворога укупі з меншою чисельністю групи ледь не коштували мені життя. Тепер я не міг стрімголов кидатися на ворога й розраховувати на допомогу з боку союзників, тому бився дуже обережно, проте однаково був змушений тікати. Не знаю, що то була за тварюка, система лише повідомила мені про її 67 рівень і належність саме до гідр, але місцевість грала проти мене. Щоб я не робив гідра з легкістю ухилялася, згинаючи тіло в найскладніших візерунках і відповідаючи широкими ударами хвоста, який кожного разу відкидав мене назад або змушував падати прямо в багнюку.

Втекти виявилося не менш складно, бо тварюка переслідувала мене аж до річки, тільки пірнувши в яку вдалося відірватися. Так, не найвидатніша сторінка моєї пригоди…

Уже потім у бібліотеці я знайшов назву цієї істоти й дуже здивувався, що взагалі вижив після зустрічі із цим…

[Повзун блідих очей 67 рівень (Винятковий)]

Ці істоти одні з найсильніших видів, з якими взагалі можна зустрітися в околицях Лазурівки, проте цікаві вони не тому. Автор бестіарію окремо зазначив, що вони – джерело багатьох складнозамінних реагентів та цікавих матеріалів для броні. Хоча так можна сказати про будь-якого рідкісного монстра, повзун навіть на їхньому фоні виділяється, дуже близько підійшовши до цінності епічних істот.

Врешті-решт я підняв ще один рівень собі та аж сім Йонро, чому вона взагалі не була рада. Багнюка – не найкраща поверхня для її улюбленої тактики атаки із засідки, до того ж у неї був суттєвий пунктик на чистоті власного хутра, через що вона може відмовлятися будь що робити, поки не допоможеш їй очиститися. На щастя, повернення до материнського каменю не забирає із собою бруд, тому такі експрес процедури лише трохи відволікали від основної цілі.

В іншому я цілком задоволений ефективністю улюбленки, яка дуже швидко пристосовується до нових ситуацій.

Із зустрічі ми пішли удвох із мисткинею, звісно, якщо не враховувати Женця в тіні дівчини та Йонро в материнському камені.

Зараз переді мною стоять три завдання. По-перше, треба зайти до майстра-гнома, щоби передати йому рештки лісовиків, з пророщуванням яких погодився допомогти Дарвін. Після недовгих торгів за бажану кількість довелося віддати шість золотих, а також доплатити друїду монетою за профільну роботу. Із цим вдалося розібратися одразу, навіть знайшов гроші на аванс із невеличкою допомогою з боку Фреї. Я з нею надовго, тому ще встигну повернути.

По-друге, варто навідати Ладію, усі питання до якої втомлюся перелічувати. Проте, найголовніше – це розібратися з довільною втечею Йонро з материнського каменю. Допоки це траплялося лише раз, але не хотілося б, щоб щось подібне сталося в менш невимушеній атмосфері.

Коли я зайшов у лавку дроу, Фрея одразу зосередилася на якійсь яскравій птасі, лише швидко привітавшись із власницею.

– Добрий вечір, Ладія, мені терміново потрібна твоя професійна думка… – після короткого викладення проблеми, дівчина ледь не миттєво все зрозуміла.

– Ваш пакт радше партнерський ніж «начальник-підлеглий», тому в неї є певна свобода пересування. Проте це не значить, що вона буде звільнятися, коли їй заманеться, лише в ситуаціях, коли ти й не проти її відпустити.

– Що ж, якщо ти так кажеш… І раз я вже тут… Є якийсь рух у питанні із перекладом бібліотеки, яку ми винесли з-за Втрат? – зараз питання встало ще гостріше, бо мені потрібні будь-які джерела інформації.

– Так, усе зроблено, хоча я майже впевнена, що тепер мене в дуже вузьких прошарках людей за очі будуть називати «Шаленою відьмою». Усе ж досить специфічний матеріал для роботи. Не кожен чорнокнижник може похизуватися такою колекцією, – із добре чутним гумором відповіла Ладія, яка, здається, зараз читала щось із названої колекції.

– В тебе не буде через мене проблем? – із сумнівом запитав, щоб знати, до чого готуватися.

– Не зважай, я сильно гіперболізую. Ті люди пильно слідкують за збереженням бездоганності власної репутації, тому й кажу, що в «дуже вузьких прошарках». Їм банально не вигідно руйнувати багатовічний імідж заради твоєї макулатури з легким темним духом.

– Тоді? – вказав я на книгу приборкувачки.

– Ні, це з моєї бібліотеки. Переклад твоїх книжок збережений на архіватор, з яким ти вже працював, а оригінали лежать у скрині на другому поверсі. Забереш, як буде куди покласти, – посміхнулася вона, коли згадала про кількість, і передала мені магічний предмет.

– Дякую, це має сильно допомогти із вирішенням моїх поточних питань, – лише сподіваюся, що серед колекції стародавньої могутньої відьми знайдеться книжка на кшталт «Відьомство для чайників». Було б неприємно зрозуміти, що там самі лише «Геноцид за 5 секунд» або «Як створити свою машину смерті?! Практичний посібник з ілюстраціями».

Від Ладії я пішов займатися останньою третьою ціллю на сьогодні… У місто мала повернутися Тара.