Глава 30: Абомінація

Приборкувачка Ладія

Околиці Лазурівки

Пізній вечір

«Ну й що я тут роблю?» – по колу йшла одна й та сама думка, а ноги й далі рухали тіло до зазначеному місцю.

Після крайнього сеансу зв’язку з Фоксом, я більше не могла сидіти склавши руки. Скільки горя людям приносить безсилля перед обличчям непереборної сили, напевно, краще за всіх знають Боги, які успішно побудували на цьому свої релігії. Навіть усвідомлюючи усталений лад речей, мені потрібно було зробити хоч щось, здатне підштовхнути Долю в потрібному напрямі.

Пробившись через зарості, довелося примружити очі від надяскравого місячного сяйва, звісно, повного Благодаті намоленого місця. Єдиний на багато сотень кілометрів храм Магарока, як і раніше, не вирізнявся доглянутістю, що робило процес ухвалення всіх подальших рішень трішки легшим.

На фінішній прямій шию обпекло призабутим відчуттям контакту з божественною волею і з кожним кроком «температура» зростала.

Уперше за довгий час я покинула місто без жодного супутника, на яких Спостерігач міг вплинути, навряд чи стане, але ж може. Без них мене, як і завжди, не відпускало неприємне спустошуюче почуття самотності.

Біля самотнього вівтаря шию почало палити розпеченим залізом, але гордість не давала цьому відбитися на обличчі.

«Якщо нічого не зміниться, я протримаюся менше двох хвилин… Потрібно поспішати».

За всіма ознаками зараз майже ідеальний час для підношення, тому я, не роздумуючи, поклала на вівтар одну з найцінніших речей, якою володію. Однаковою мірою вона була для мене су́єтна, адже обробка унікального материнського каменю – перебуває поза моєю компетенцією. Про всяк випадок поруч поклала важкий мішечок із трофейними зубами й кігтями, які ще не встигли охолонути після розставання з початковими власниками. Закінчивши з матеріальною частиною, я стала «молитися», без тіні благоговіння перед вищою силою, ніби укладаючи торговельну угоду.

– Дай Фоксу сил для перемоги над багряною пліснявою, – просте й лаконічне бажання своєю щирістю змогло досягти Магарока, після чого з вівтаря зникли трофеї. Проте материнський камінь залишився на колишньому місці.

Перш ніж я встигла звернути на це увагу, задушлива хвиля божественної волі накрила мене з головою, даруючи бажане безпам’ятство. Однак, і в такому стані Його голос зміг досягти своєї безвірної послідовниці.

– Йому не потрібна моя допомога, але я не міг залишити тебе ні із чим, – відгукнулося нечітке відлуння. – Як-не-як улюблена дочка мого колишнього аватара, хоч і втратила будь-яку віру. Думаю, Вам це стане в пригоді…

Прокинулася я вже на світанку, а в стиснутій до крові руці лежав материнський камінь. Головною ж зміною стала поява в голові стороннього знання, що необхідно з ним зробити.

«Ненавиджу, коли він так робить… Метод огранювання материнських каменів, так? Не міг обійтися без настільки жирної кістки для свого песика?!» – цього вечора я ще сильніше зміцнилася у своєму неприйнятті всієї цієї божественної нісенітниці.

***

Мисливець Фокс

Підземелля «Багряні драговини»

Середина дня

– Чого ти застиг? – поклавши руку на плече, вернула мене до тями Злата.

– Дивне відчуття, ніби за нами хтось спостерігає. І не постійно, а лише час од часу звертає на нас увагу…

– Усе твої мисливські заморочки? Може перестанеш грати на максимальній реалістичності, щоб не чути «голоси»? – зі співчуттям притаманним родичу безнадійно хворого запитала лицар Маари. – Скоро почнеш кидати банальні фрази на кшталт: «Тихо… занадто тихо…», а потім вискочить якась хтонічна хрінь.

Пропустивши її слова повз вуха, я просканував округу всім арсеналом наявних здібностей, особливо зосередившись на інтуїції, але нічого незвичайного не виявив. Відчуття як з’явилося, так і зникло. В іншій ситуації варто було б задуматися і витратити на вивчення трохи більше часу, проте зараз на нас чекає серйозна битва, яка підведе лінію під двома тижнями дослідження підземелля.

Спочатку необхідність усе кинути й різко перейти в бліцкриг дещо вибила нас із колії, а, коли ми усвідомили швидкість, з якою джерело набирає рівні, від паніки нас уберегли лише мої вчасно сказані слова.

– Перед смертю не надихаєшся. Замість того, щоб накручувати себе й нескінченно повертатися до того, що ти не зробив, рекомендую згадати, скільки всього вже зроблено і прийняти простий факт – ми готові до всього.

Кожен за останні дні зробив усе можливе для збільшення шансів на перемогу, тому у вищесказане було легко повірити. Особливо, якщо на секунду полишити паніку, і добряче над цим поміркувати. Навіть добре, що шлях до ворожого лігва лежить досить неблизький.

У годину затишшя перед бурею гравці використовували різні методи для власного заспокоєння: Мерлін оперував логікою, у якій нервове напруження – пряма дорога до помилки у вирішальну мить, а Фрея віддавала всю себе роботі над фарбами, щоб не залишалося часу на нерви. Решта членів групи не мали своїх настільки дієвих способів для боротьби зі стресом, тому наслідували оточуючих. Не сказати, що я сам був взірцем незворушності, але виконання кат кобудо, поєднаних з оперуванням Аурою, давало змогу очистити свідомість анітрохи не гірше.

Закінчивши з п’ятим циклом вправ, я усвідомив, що весь цей час не тільки працював з Аурою, а і якимось чином зміг під’єднати до тренування Трас із Медитацією. Усі три навички отримали кілька відсотків до свого розвитку, однак найважливішим результатом стало природне збільшення на одиницю значення аури в статусі.

«Добре, що я можу вдосконалюватися в реальному світі, паралельно ігровому. Чи багато хто може подібним похвалитися? Залишилося розібратися з тим, як це працює».