Глава 27: Зіткнення

Після тривалого епізоду з вигнанням духа й закриттям завдання Злати, ми вирішили не використовувати накопичену нею репутацію для піднесення молитви. Їй ледь у нуль вдалося вийти.

Після отримання подарунків від Ахілли, необхідність шукати спосіб протидії багряній плісняві відпала сама собою, а решту труднощів можна вирішити за допомогою інтерактивної мапи підземелля.

У хатині не залишилося нічого цікавого, тому, після виклику Ктулха, ми дружною компанією попрямували в бік лігва королівської гідри. Звісно, я не збираюся лізти на рожен і спершу детально досліджую місцевість довкола. Діапазон покриття оновленої навички помітно зріс і має допомогти із цим.

Залишилося підняти ступінь активного маскування, щоб мене вже точно не помітили, але із цим доведеться почекати, адже витрачати пункти навчання найближчим часом я наміру не маю. Взагалі в цьому питанні я намагався слідувати логіці: потрібне саме прокачається, а незамінне качати для розв’язання нагальних проблем. Наразі можна обійтися і без додаткової скритності.

Залишивши групу за кілометр від лігва монстра, я акуратно уникав патрулів молодших особин, особливо трьох, на чолі яких стояли епічні тварюки. Не дивно, що вершки лускатого суспільства охороняють свого боса.

За пів години в загрозливій близькості від точки на мапі, я зупинився і активував природну асиміляцію та координацію відчуттів. Щойно спори розступилися, також начаклував дальній зір і поступово почав наближати зображення до гнізда головної гідри.

Дивним чином біла луска проступила на тлі болота, яке не залишило їй шансів залишитися непоміченою.

[Королівська гідра-праматір – «Дестерія» 50 рівень (Унікальний)]

Іменитий монстр із заплющеними очима лежав на сухій ділянці землі розміром із футбольне поле. Голів, на противагу родичам, у нього дві й кожна з них завдовжки перевершує будь-яку із зустрінутих гідр. Не впевнений, але в ній може бути як п’ятнадцять метрів, так і всі тридцять, адже лежить праматір згорнувшись клубком.

«Без шансів», – тверезо оцінив я можливості групи.

Такому противнику достатньо однієї атаки, щоб вивести з ладу або вбити звичайного гравця. Якщо ж втрутяться молодші особини, жодної команди з п’яти гравців поточного рівня не вистачить для перемоги. В ідеалі, таких п’ятірок має бути три або чотири, але в підземеллі таким натовпом не наб’єшся.

Очевидно, що королівська гідра – це повноцінний бос, якого треба вбивати під час формування зламу вимірів, коли кількість гравців, не буде нічим обмежена, крім людської жадібності. За унікальних тварюк постійно ведеться гризня не тільки між гравцями: місцеві також не гребують накласти руки на дорогі матеріали.

Хотілося негайно покинути надмірно велику здобич, проте мене сильно насторожило її раптове пробудження. Величезні мигдалеподібні зіниці на висоті щонайменше десяти метрів почали уважно оглядати володіння. Водночас друга голова залишилася дрімати, кумедно висунувши роздвоєний язик.

Описавши повне коло, активна голова вирішила розштовхати сплячу половину й та, хоч і неохоче, відірвалася від землі. Потім уся туша почала підніматися. Приземкувате тіло з потужними лапами й довгим хвостом, що роздвоюється на половині довжини, сильно перевершило мої прогнози щодо його габаритів. У довжину явно понад тридцять метрів, а, без урахування шиї, у холці десь десять.

«Ну цих рептилій, краще піду на комарів і жаб полювати. Як із такими тварюками взагалі битися, а?»

Зробивши все можливе, я скасував маскування і повільно пішов/поплив назад до союзників. Незважаючи на те як дикий шепіт рветься в бій, сьогодні йому доведеться залишитися голодним, власне, як і кілька разів до цього.

Відійшовши на пів кілометра від гнізда гідри, завдяки активній координації відчуттів, вловив легку тряску, джерело якої, як не дивно, було не позаду, а десь праворуч. Діставши мапу, я підтвердив здогадку: одна з епічних гідр рухається точно в мій бік. Не знаючи засмучуватися через наближення ворога, чи радіти тому, що це не бос, довелося робити ноги з небаченою досі швидкістю.

Коли тремтіння прийшло з протилежного боку, а потім і прямо в напрямку моєї втечі, я усвідомив, що мене оточили із чотирьох боків. Гідри хитрим чином непомітно змістили маршрути патрулювання так, щоб залишити єдиний напрямок для втечі, і це лігво праматері. Хитро. Мабуть, тварюка любить їжу з доставкою.

На ухвалення рішення в мене категорично не вистачало часу, тому довелося імпровізувати. Отрута гідр не має паралітичних властивостей, і можна розраховувати на прорив. Щоб збільшити шанси на втечу й перевірити, за ким кинуться переслідувачі, я вирішив змінити напрямок руху.

Стисло пояснивши союзникам свої дії в повідомленні, не ховаючись запустив скануючу хвилю. Очікування справдилися і на відстані п’ятдесяти метрів знайшлася епічна гідра з лускою, подібною до розсипу рубінів.

[Гідра рубінового змія 50 рівень (Епічний)]

Її супроводжували два виняткові монстри й сім рідкісних, чого з головою вистачить на одного мене. Маючи перевагу природного середовища, вони перевершували мене у швидкості, і жодні зниження штрафів складної місцевості не можуть це компенсувати. Ще однією проблемою стали дальні атаки – приблизна ефективна дальність ураження двадцять-тридцять метрів, але я цілком можу уникнути снаряда на вдвічі меншій дистанції. Звісно, від скоординованої атаки десятка монстрів не врятує ніяка реакція.

Несильно вірячи в результат, я екіпірував лук і запустив у найближчого супротивника стрілу. Стрільба на ходу все ще спричиняє певні труднощі, тому найближча тварюка спіймала снаряд шиєю і від розряду, що пронизує тіло, завмерла на частку секунди. Слідом за першою полетіла друга, а потім і третя. Дивно, але рубінова гідра страждала від електрики ледь не сильніше за підлеглих, суто внаслідок скромніших габаритів. Упевнений, вони компенсувалися якоюсь гидкою здатністю на додаток до регенерації та отрути.