Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець.

Глава 18: Найманці

День розпочався як завжди. До онлайн-уроку долучилася щонайбільше п’ята частина студентів, серед яких навряд чи знайдеться бодай один, хто згадає тему попередньої лекції.

Ні, я не вважаю своїх студентів дурними, але їхня зацікавленість у навчанні з кожним роком дедалі стрімкіше наближалася до нуля. Ще б пак, майже кожен після випуску піде займатися сімейним бізнесом і, якщо не розорить його, у тепличних умовах за кілька років поглине всі необхідні знання для забезпечення ситого майбутнього.

Лекція зі статистичного аналізу закінчилася, і єдиний звук, який пролунав за належні дев’яносто хвилин, за винятком мого голосу і кліків мишки, – це сопіння студента, який задрімав.

Наприкінці я, як зазвичай, перевірила відвідуваність, власне, заради цієї миті й була присутня левова частка учнів. Усе-таки деякі батьки її відстежують. Звичайно, платити такі гроші за навчання недбайливого чада в нікуди готовий далеко не кожен, навіть якщо може собі це дозволити.

Вставши з-за комп’ютера, я солодко потягнулася і розстебнула три верхні ґудзики на сорочці. Незважаючи на те що в моєму кабінеті не було спекотно, сидіти перед камерою в цьому регламентованому одязі протягом багатьох годин далеко не так легко. Ще раз перевіривши розклад, я всміхнулася і почала збиратися додому. На найближчі тижні в мене призначені лише лекції і то не більш ніж дві на день. Такий графік дає змогу приділяти досить багато часу хобі.

Ніколи не думала, що у двадцять дев’ять років буду з передчуттям очікувати на нове занурення у віртуальну гру, але не можу нічого із собою вдіяти. Те, що почалося як тест платформи для віртуальних лекцій і практик, закінчилося запрошенням на тестування гри. На наш не найскромніший Празький Університет Нової Економіки (ПУНЕ) виділили аж три запрошення, однак, зважаючи на середній вік викладачів під шістдесят, зголосилися лише двоє: власне, я і Томаш, який викладає економічну соціологію. У Вічності він переживає другу молодість, знайшовши невичерпний матеріал для досліджень.

Мій же ігровий досвід істотно відрізняється, я не стала шукати застосування своїм професійним знанням і зосередилася на тому, що зазвичай розбурхує кров моїх студентів. Не можу пояснити, але пригоди в образі споконвічної ельфійки пробуджують у мені якісь зовсім приховані ділянки душі. У дитинстві я була досить звичайною дівчинкою, без заскоків або надзвичайних захоплень, присвячуючи багато часу навчанню, але зараз відкрила себе нову. Не стримувану жорстким регламентом взаємодії з колегами, без безглуздого спілкування з малолітками, які ні в що не ставлять, як тебе, так і твою роботу, і залицяльників різного ступеня паршивості, яких мені регулярно підкидала мати та сестри.

Щодня хотілося бігти вперед не озираючись, власне, що я і робила, раз у раз повертаючись у світ Вічності. Спочатку гра йшла досить неспішно, статистичний аналіз уже точно не потрібен у світі фентезі, можливо, у майбутньому, але не на поточному етапі розвитку гри й не на моєму рівні взаємодії з грою. Не дивно, що я подалася у вільні найманки. Безліч різнопланових завдань – найкращий спосіб вийти із зони комфорту й зайняти свою нішу в цьому безкрайньому світі.

Всю дорогу додому я думала над поточними цілями в грі. Наприклад, уже тривалий час мені потрібно оновити свій старенький щит, але хочеться купити те, що зможе істотно збільшити мою силу, а не просто збільшити стійкість на п’ять відсотків.

Увірвавшись у свою квартиру, я на ходу скинула із себе безглуздий костюм, анітрохи не бентежачись через власний вигляд, нема перед ким. Моя однокімнатна квартира добряче втратила в житлоплощі, після встановлення капсули, але я ще жодного разу не пошкодувала про це. Після погляду на телефон і відповіді відразу на два повідомлення від невідомих чоловіків, яким мати й надалі дає мій номер, нарешті вдалося зануритися у Вічність.

[З поверненням у світ Вічності!]

Після секундного падіння в порожнечі, я з’явилася біля Гільдії авантюристів. На тілі приємна тяжкість кольчуги і сталевих пластин, з кожним днем броня ніби зростається з моєю плоттю, стаючи другою шкірою. Упевнена, у реальності така ноша не дала б зробити і кроку. Поправивши клевець(молот із дзьобом) на поясі та щит на спині, все-таки носяться вони на тілі, а не в чарунці швидкого доступу, я попрямувала до призначеної замовницею кімнати.

– Як завжди, перша, – сказавши це, я витягла із сумки п’ять пиріжків, які залишилися з замовлення п’ятиденної давності.

Поки відновлюється ситість персонажа, я вирішила оцінити свій прогрес.

[Статус персонажа]

Ім’я: Злата.

Раса: Ельфійка (Споконвічна).

Рівень: 45

Клас: Лицар (Ранг II – Учень) [Шлях віри – Маара].

Слава: 15

Карма: Хаотично-нейтральна.

[Стан]

Здоров’я: 306 (1,206%/хв)

Мана: 0/160 (1,06%/хв)