Глава 13: Врата́

Ось і починається публікація другого епізоду історії. Всіх зацікавлених прошу додавати книгу до бібліотеки, ставити лайк та залишати коментарі!

«Що б я ще хоч раз поперся до цього храму!» – майже надривно заволав я в серцях, намагаючись стати якомога менш помітним.

Подорож до міста несподівано обернулася гонкою зі смертю. Не встиг я толком віддалитися від місця отримання благословення, як натрапив на зграю двохвостих щурів, і це не якийсь там десяток, а сотні й тисячі монстрів, які єдиним потоком перетинають джунглі.

[Двохвостий щур 12 рівень (Звичайний)]

Серед безлічі півметрових щуриків із роздвоєним хвостом і бурим хутром траплялися підвиди найрізноманітніших форм, а очолював ходу повноцінний бос або вища особина. У холці він перевершував побаченого раніше дикого собаку на метр, один лише хвіст сягав чотирьох метрів з охопленням удвічі більшим за моє стегно. Мені особисто довелося стати свідком контакту цього батога з невдачливим псом. Від нього залишилися дві подерті половинки, які в лічені секунди обгризли до кісток молодші особини, а слідом почали гризти й кістки. Досі не можу позбутися цього моторошного хрусткіту, який надовго вкоренився в моїй голові.

Єдине, що врятувало мене від смерті, – це вчасно виявлена загроза й маскування. Засівши на гілці за п’ятнадцять метрів над землею, що також виводило мене за межі досяжності хвоста ватажка, довелося довго чекати доки тварюки достатньо віддаляться, і тільки потім йти далі.

З висоти п’ятиповерхівки насилу вдалося розпізнати всі місцеві підвиди.

[Двохвостий щур-погонич 15 рівень (Незвичайний)]

[Двохвостий щуроволк 20 рівень (Рідкісний)]

[??? 25 рівень (???)].

Якщо незвичайний варіант щурів розташовувався вздовж країв зграї, спрямовуючи живе море в потрібний бік шльопаючими ударами хвоста, то щурововки були в ролі розвідників, які відбивалися від зграї, періодично повертаючись зі здобиччю. Двійка цих тварюк до останнього не покидали дерево, на якому розташувався я. Лише коли зграя сильно віддалилася, щурововки перестали мене пасти.

Зітхнувши з полегшенням, почекав ще трохи й акуратно спустився. Зі зброєю напоготові я і далі рухався до міста, але перед усім перевірив стан здобичі щурів. На місці розправи із собакою не лишилося навіть кісточки, щоб спробувати зібрати з неї здобич, тож не було сенсу пробувати і вишукувати інші рештки.

Не встиг я достатньо віддалитися і оговтатися від зустрічі зі щурами, як зіткнувся зі великою зграєю диких собак, трохи менше, звісно, але і дванадцяти особин із підвидом на чолі цілком достатньо, щоб розірвати мене на шматки. Вкотре довелося ховатися, але вже в кущах.

«Якось непомітно жанр гри змінився на «сурвайвал хоррор», у якому ти нічого не можеш зробити чудовиську, а тільки бігати від нього й ховатися…»

Щоб звести подібні неприємні зустрічі до мінімуму, я активно використовував вистежування, вчасно йдучи з траєкторії руху монстрів. Також вдалося повною мірою оцінити переваги сприйняття, яке різко зросло завдяки 50 пунктам харизми. Наприклад, зайві два метри досяжності вистежування один раз врятували від контакту зі ще однією ордою щурів, а загострений слух дізнатися про наближення ворожого пса й замаскуватися. Однак із цим супротивником я все-таки повоював, оскільки він став одним із небагатьох одинаків за довгий час подорожі.

Проте битва закінчилася, не встигнувши початися. Два послідовні постріли з лука, супроводжувані розрядами електрики, паралізували тварюку, що дало змогу закінчити битву одним влучним ударом списа в морду. Якісне спорядження повністю змінило правила гри, де монстр має перевагу в силі та захисті. Таким нехитрим способом я розправився зі ще кількома цілями, зібравши з тіл мінімум здобичі. Кров миттєво приваблює хижаків, і я вже бачив масштаб можливих проблем.

Джунглі стояли на вухах і моє просування до міста сильно сповільнилося.

Як і передбачалося, низькоякісні стріли згорали після пари залпів, через що довелося перейти до прямих зіткнень. Тут мені знадобилися нові рукавички, що чудово тримали удари іклів і пазурів, поки я цілився в уразливі точки монстра. У хід йшли як рукопашні удари, тички пальцями в очі, стусани, так і уколи списом, тупі удари держаком. Особливо мені сподобалася стійка з розташуванням древка над лівою кистю, що водночас давала змогу прикрити горло й нанести миттєвий випад. Звісно, зі щитом стійка стала б ефективнішою, але й так зійде. І найприємніше – долоні розбрату під час такого поводження практично не постраждали, ось що значить якість.

Набивши сумку сумчастими зайцями, дикими собаками і двохвостими щурами, я зупинився на відпочинок у невеликому яру. Про багаття не могло бути й мови, тому довелося доїдати холодний собачий суп. Поки видалася хвилинка спокою, я роздумував над причинами такої активності монстрів.

З якого боку не подивися, вони явно від чогось тікають, одночасні міграції різних видів можуть бути пов’язані тільки з боротьбою за виживання. Чи означає це появу нового надхижака, який може витіснити інших зі свого ареалу проживання, чи щось інше, з усією впевненістю стверджувати складно. Події дивовижним чином збіглися із часом моєї подорожі до храму, точніше повернення, адже дорогою туди жодних збурень серед блукачів і місцевих не було. Подібна подія зобов’язана залучити всіх активних гравців до розв’язання проблеми, адже мисливські угіддя стали практично непридатними для підвищення рівня. Отже, можна припустити, що все почалося зовсім нещодавно.

З роздумів мене вирвав самотній тріск. Миттєво пірнувши в маскування, я повернув голову в напрямку джерела звуку, але не помітив нічого незвичайного. Місцеві хижаки пристосовані до безшумного пересування під час полювання, тому це або випадкова травоїдна тварина, або людина. Не важко здогадатися який варіант випав мені.