Розділ 8(3) 

  Дівчина ніяково підняла погляд на Шиповського. Проказала:

− Не знаю з чого починати. Я... Мені соромно, що все так.

− Розумію. Мені теж було непросто копирсатися у минулому. Але ж я розповів тобі про себе. Не бійся. Анжеліко, я не для того питаю, щоб тебе судити. Просто... Мені важливо знати, що відбувається в житті дівчини, яка... — схвильовано замовк. Не знав, що казати.

− Яка, що? — поглянула просто в очі.

− Яка живе в моєму домі, стає щораз ближчою моїй дитині і... Мені, — зізнався. Набридло вдавати байдужість.

   Ліка почервоніла. Опустила очі. Почала розповідати:

− Богдане, я... Добряче влипла, якщо чесно. Ця халепа з машиною — не перша. Хоча... Раніше Іван не був такий. Здається. Але... Поступово, якось так... Він дуже стресував через роботу. Програмісти зазвичай добре заробляють, але робота складна, дуже нудна і відповідальна. Іван був ще молодий, не вистачало досвіду. І... Мабуть терпіння, щоб далі вчитися. Почав думати про ще якісь методи заробітку. А так, як весь час біля комп’ютера, реклама мелькає. Ще й друг один почав грати в якомусь онлайн казино. Робити ставки на спорт і подібне. З часом Іван теж погруз у тому. Починав, як невинну розвагу, метод заробити, а потім... Я не знала нічого. Хоч у певний період почала підозрювати, що з ним щось коїться, але... Коли дізналася, він був уже по вуха в тих іграх і в боргах само собою.

− От капут... — важко зітхнув.

− Ага... Ще й який, — стиснула губи, збиралася з силами, щоб говорити далі. Витерла сльози.

− Почуваюся повною дурепою. Не знаю, як так, що я проґавила. Чому дійшло до такого. Ніби ж все було менш-більш нормально. Тільки... Ми віддалилися. Кожен цілими днями на своїй роботі. Так якось... Потроху вже звиклося, що майже не розмовляли про щось більше, крім банальних побутових справ. А потім... Коли стало явним, що у Івана залежність, я геть вибилася з сил. Він не хотів визнавати, що є проблема. Навіть, коли втратив через це роботу. Все обіцяв зав’язати, але... Яке там. Почали все більше сваритися. Зрештою, коли черговий раз забрав у мене гроші, я вигнала його до свекрухи. Дістало те все. Мамуся звинувачує тільки мене, його жаліє, то хай спробує вправити мізки своєму синові.

− Зрозуміло... — невесело видихнув. — То-о... Що далі? Він далі живе в матері? А на квартиру не претендує? Вона спільна, чи твоя?

− Моя. Моєї бабусі. Йому я її не віддам, як би не було.

− Анжеліко, то... Офіційно ви ще одружені? Збираєшся миритися з чоловіком? Чи вже все?

− Спитай щось легше... — видихнула. Опустила голову. Поставила чашку на столик.

− Значить, ти не розлучилася з ним, — вголос подумав. Жахливо запекло всередині. Аж скривився.

− Я... Вже не знаю. Почуваюся винною, адже залежність — це хвороба. Так просто викинути людину зі свого життя, поставити хрест тільки через хворобу... Хіба правильно? Іван в депресії. Якщо з ним станеться щось непоправне? Як я буду з цим жити?

− Ну, в депресії, чи ні, але голова у нього працює непогано, коли примудрився взяти позику під твою машину.

− Угу... — скривилася, кивнула. — Не знаю, як він це зробив. Вона записана тільки на мене. Хакер, щоб його...

   Шиповський взяв Ліку за руки, легенько погладжував їх у долонях. Дівчина розгублено дивилася, не забрала їх одразу.

− Послухай... Вирішувати тобі, що робити далі. Я тільки... Хочу, аби ти знала, що розумію тебе. Я теж довгі роки гриз себе за розвал сім’ї. Без кінця пиляв себе мільйоном «якби». Через це і не міг щось починати з іншою жінкою, бо... Не міг. Збрешу, якщо буду казати, що й зараз позбувся тих думок. Тому і шукаю інформацію про колишню, щоб нарешті зрозуміти все і заспокоїтися. Але... Анжеліко, подивися правді в очі — твій чоловік вмілий маніпулятор. Йому явно начхати на твої почуття. І... Що свідчить про те, що він бореться зі своєю залежністю? Конкретно, що? Чи навпаки, кайфує від того, що можна не працювати, а от так... Крутити світом в своє задоволення. Ти в тому салоні гарувала, як віл, ноги-руки вбивала, аби заробити на життя. А він, що? Що забере у тебе наступного разу?

   Ліка ніяково, сумно всміхнулася, мов дитя. Губи затремтіли, з очей знову покотилися сльози. А потім тихо прошепотіла:

− Богдане... Я... — замовкла.

   Потягнулася до широких грудей чоловіка. Обійняла його за шию, поклала голову на плече. Шиповський розгублено всміхнувся, згорнув красуню в обійми. Її халатик такий м’якенький, вся така тендітна, пахуча, мов квітка... У-м-м... Насолода.

    Мимоволі почав ніжно погладжувати спинку, талію жінки, довге волосся. Вмить захопило таке сильне бажання, що аж забракло повітря. Глибше вдихнув, притискаючи до себе те розкішне створіння. Ейфорія... Вдихав запах молодого тіла красуні і п’янів. Всередині завирувала справжня буря почуттів. До знемоги прагнув схопити її і розпластати на тому дивані під собою. Зацілувати, запестити до непритомності. Потонути в пристрасті, в її гарячих обіймах, солодких стогонах.

   Спробував дістати губами до уст дівчини, але вона повернула голову, як тільки ледь торкнувся. Тихо шморгнула носом. О-ох... Так боляче різонуло, коли згадав, що вона не вільна. Аж тихо застогнав. Жах!

   Що, коли Ліка шукає тільки співчуття, але і близько не відчуває до нього нічого подібного, як він? А може вони обоє просто втомилися від самотності і потребують виключно сексуальної розрядки, нічого більше? Так не хочеться все зіпсувати!