Розділ 8

   Два тижні минули дуже швидко. Анжеліка з Лайтиком переїхали з речами до дому Шиповських. Богдан заплатив помічниці на місяць вперед. Деколи бабуся Мирослава приїздила, але здебільшого дівчата були удвох. Господар більшість часу проводив в офісі.

   За ті два тижні Бася всього двічі плакала вночі і то не дуже сильно, вдалося швидко її заспокоїти. Дитина з кожним днем все більше розквітала. Почувалася краще, як фізично, так і емоційно. Анжеліка не лише робила їй постійно нові, красиві зачіски, а й багато гралася, розмовляла з нею. Вчила різного, що потрібне в щоденному житті.

   Тим часом Шиповський намагався виробити доньці всі необхідні документи. Це виявилося непросто, але позитивний тест на батьківство дуже допоміг зрушити справу з мертвої точки. Ну, і фахівці, сам би не впорався.

   Щовечора, а часом ще й вдень чоловік дізнавався про море пригод, які мали дві красуні, Бася і Анжеліка. Деколи аж боявся заходити в дім. Не знав, що застане того разу. Одного дня Баасім залила водою тостер, бо їй здалося, що  грінки почали підгорати. Іншого вилізла на дерево так високо, що ледве злізла. Вже думали, що доведеться викликати рятувальників. Анжеліка мало не посивіла. Бувало, що дівчинка бігала по хаті голяса і ніяк не хотіла одягатися. Казала, що одяг їй заважає. Особливо не злюбила тапки. Постійно босяка. Деколи навіть надвір так вибігала. Треба ж, наприклад пташку роздивитися, яку помітила через вікно. Коли ж тут взуватися, чи куртку брати? Як була, так і чкурнула. Тож спортзал для Анжеліки став не таким вже й потрібним. За день встигала так набігатися за підопічною, що вже й тренажерів не хотілося.

    Ремонти і покупка нових речей замість зіпсованих вже ставали звичним явищем. Баасім так спритно «наводила порядки», що просто нереально було запобігти всьому. Анжеліка дуже боялася, що господар буде злитися за те, що не впильнувала, допустила, аби мала поламала дорогі речі. Але Богдан ні разу не сварився. Намагався стримувати емоції, хоч і бачила, як йому нелегко. Взагалі дуже мало розмовляв з дівчатами. Ліка намагалася збагнути – це в нього характер такий, чи щось інше впливає так. Та не могла, бо мало бачилися, а прямо напрошуватися на відверті розмови не хотіла.

   Одного вечора чоловік досить довго затримався на роботі, потім ще мав зустріч з детективом. Приїхав, коли в домі вже було тихо і темно. Подумав, що дівчата сплять. Прийняв душ, а потім захотілося ще чогось випити. Мав ще чимало роботи. Треба було уважно ознайомитися з тим, що познаходив детектив про Катрін і Аню. Пішов до кухні по пиво в самому рушникові на стегнах.

   Відчинив двері і мало не підскочив від несподіванки. Йому під ноги вибіг песик.

− Ой, ти ж... — глухо вилаявся. Далі побачив няню. − Анжеліко?! Думав, ви давно спите.

   Застав помічницю з пляшкою молока у руках. Було майже темно, лиш світло з відкритого холодильника падало на голі плечі красуні. Стало очевидно, що вона теж щойно з душу. Замотана в рушник.

− Ой, ти вже є? — притиснула рушник однією рукою, в другій молоко.  — Я... Не чула, коли ти прийшов. Я тут... Не спиться. Вирішила попити теплового молока з медом, —  налякано пробелькотіла.

   Богдан всміхнувся. Окинув дівчину поглядом.

− Схоже, ми обоє тихо ходимо. А ти знову в самому рушнику, − задоволено примружився.

− Ти теж... — ніяково всміхнулася, мимоволі оцінюючи його широкий торс, м’язисті руки.

   Чоловік хихикнув.

− Піймала. Я думав ти вже спиш. Чесно, не збирався тут стриптиз безплатний влаштовувати. Прийшов по пиво.

   Ліка сором’язливо опустила очі, а потім швидко поставила те молоко назад в холодильник і рвонулася до виходу.

− На добраніч.

− Чекай, ти куди? — стримав її за передпліччя.

− Пусти, Богдане. Не треба нічого... — схвильовано проказала. — Ти обіцяв на моїх умовах. Забув?

− Все правильно, — відпустив руку. —  Я пам’ятаю. Навіть не розкажеш мені, як у вас пройшов день?

− Ну-у... Нормально, — швидко відказала.

   Шиповський хихикнув.

− Що, навіть нічого не розбилося, не порізалося і пожежників не було по що викликати? Та ти просто чарівниця. Прогрес, — жартома сказав.

   Ліка засміялася. Опустила очі. Потім глянула на Шиповського і сказала:

− Ну, чому ж не розбилося? Просто в цьому домі така норма.

− А, ну так, звісно, — засміявся. Повисла невелика пауза. Ліка вже хотіла йти. Богдан попросив:

− Одягнися і прийди сюди. Якщо не дуже хочеш спати. Будь ласка.

   Мовчки пішла до кімнати нагорі, де спала з Баасім. Богдан зітхнув, повільно покрокував до холодильника по пиво. Відкрив собі пляшечку улюбленого німецького Портеру, надпив, постояв трошки, спершись ліктями на стіл. Потім почув, що Анжеліка повернулася. Тихо, несміливо прийшла до кухні. Мимоволі всміхнувся сам до себе. Вийшов, тихо проказав:

− Ти ще не передумала пити молоко? Візьми собі, що хочеш, а я зараз прийду.

   Дівчина в довгому махровому халаті і з косою на плечі радо кивнула. Богдан пішов до своєї спальні, одягнув білизну і теж халат. Швидко спустився до вітальні. Анжеліка чекала його там, сидячи на дивані з кружечкою молока. Приглушене світло невеликого торшера приємно заспокоювало.