Розділ 3(4)

   Вікторівна ледь не впала від шоку. Анжеліка намагалася стримати регіт. Душилася. А за мить Шиповська глянула на перукарку, яка підійшла так, що краля мало не загорілася. Щоки враз стали, як маків цвіт.

− Здається, маленька фантазерка не так все зрозуміла, — ніяково проказала. — Перепрошую, мені треба йти працювати. Не буду заважати.

   Швидко розвернулася і пішла з зали. Анжеліка взяла себе в руки і зосередилася на завданні. Заговорила дитину:

− Зараз я нанесу на твоє волосся спеціальний бальзамчик, а тоді буду потроху розчісувати. Ти тільки не бійся. Я постараюся легенько, щоб не боліло.

− Ага, — погодилася дівчинка.

   Та всидіти рівно на кріслі для Баасім явно було нереальною задачею. Невдовзі почала крутитися, досягати все, що могла. Тягнула якісь інструменти зі столу, засоби. Перукарка терпляче контролювала все це, вправно роблячи свою роботу. Дещо дозволяла дитині потримати, інше ні. Бабуся теж намагалася вплинути на малу, щоб посиділа спокійно. Але це виявилось непросто. Видно було, що попри усі старання перукарки, процедура все ж неприємна. Та й досить довга, бо волосся було дуже збите, занедбане.

   Вікторівна кусала губи, дивлячись, як мучаться і дитина, і майстриня. Всередині кипіла образа, гнів на тих, хто довели Баасім до такого стану. Ще більше захотілося дізнатися про минуле дівчинки, розпитати її як і з ким вона жила останнім часом. Вирішила, що зробить це, як тільки буде можливість.

   Жінку дуже зацікавило те фото в чоловічому залі, яке захляпала Бася. Непомітно зробила знімок, щоб пізніше пошукати ім’я моделі, якщо вдасться.

   Дівчинка все більше крутилася, задавала мільйон питань про усе, що бачила навколо, про людей, які ще були в залі. Анжеліка вирішила відволікти її чимось. Відкрила в телефоні відео і поставила на столі перед маленькою клієнткою.

− Дивись, щось тобі покажу, — бадьоро проказала.

− О-у! Це хто? Мавпочка? Твоя? — з захватом запитала.

   На дисплеї показався майже білий пухнастий колобочок. Песик породи йоркширський тер’єр. Він весело бігав по подвір’ї і бавився. Носився з невеличкою іграшкою, дзвінко погавкував. Потім знову брав забавку, яку йому кидали. Високо підскакував, крутився.

− Ні, це Лайтик, мій собачка. Подобається? — відповіла майстриня, далі обережно розчісуючи волосся. Почала знизу і поступово рухалася догори, тримаючи пасма в руці.

− Собачка?! Такий?! — здивуванню Басі не було меж. Широко відкрила оченята і уважно дивилася в телефон. — Хіба бувають такі собаки?

− Так, звичайно. Ти ще не бачила такого? — всміхнулася Анжеліка. Зраділа, що дитина зацікавилася. Геть перестала вовтузитися. Всю увагу Баасім поглинув Лайтик.

− Ні, а можна мені з ним погратися? Він таки-ий... Такий… — кумедно склала губки трубочкою, замріяно вимовила. Аж не знала яке далі слово підібрати.

    Перукарка запитально подивилася на Мирославу Вікторівну. Та радо кивнула.

− Так, можна, якщо будеш слухняна і ще трошки посидиш, поки я розчешу тебе, —  відповіла Анжеліка.

   Далі з поведінкою дитини проблем не було. Баасім, як вкопана сиділа, з захватом переглядала відео і фото кумедного песика. Розпитувала про нього. Дівчина весело відповідала, заговорювала малу. Так час швидко злетів. В якийсь момент на голові Баасім замість скуйовдженої соломи Шиповська побачила дуже гарне, густе волоссячко. Довге, ледь хвилясте, блискуче. Потім Анжеліка заплела його в практичну і дуже стильну косу. Загалом дівчинку важко було впізнати. Справжня красуня.

   Вікторівна щиро дякувала молодій перукарці за порятунок. Випросила номер телефону. Вмовила Анжеліку приходити додому до Басі, щоб дбати про її золотисте волоссячко. А може й не тільки її.

   Крім того, звісно ж тепер необхідно було виконати дану обіцянку — познайомити Баасім з Лайтиком. Вона вже заочно в нього закохалася і тільки про це щебетала.

  Повернулися до дому Богдана. Бабуся нагодувала Басю рисовою кашею, яку та просила. Потім трохи бавилися, розмовляли, аж поки мала знову не заснула. Безліч нових вражень втомили дитину.

   Було вже добряче пополудні. Вікторівна зателефонувала до сина, аби дізнатися, як долетів. Богдан саме вже був у німецькому аеропорту. Доки добирався до лікарні, у яку поклали Ростика, поговорив з матір’ю. Вона коротко розповіла йому про пригоди в салоні. Чоловік вирішив, що докладе зусиль, аби якнайбільше дізнатися про Баасім і про ту темношкіру модель. Про Катрін теж обов’язково. Для цього постановив найняти детектива.