Перукар

Розділ 1

Рем 

День сьогодні точно не мій. Я щосили мчав, щоб встигнути на останній трамвай, але вгадайте що? Звісно, я не встиг. Ще й власниця перукарні здерла всі мої чайові, і розділила порівну між командою. А я, між іншим, дійсно заслужив їх. Сьогодні щось на кшталт пенсійного дня – літні панночки ледь не билися за мене, єдиного чоловіка в салоні. Вони мене чомусь люблять – записуються за місяць, щоб потрапити саме до мене. І, якщо чесно, саме на мені тримається основна виручка.

Про все це я думав, ідучи пішки вечірнім Харковом. Мені подобалась моя робота, попри тотальне несприйняття оточення такої моєї професії. Я навіть любив працювати з усіма цими милими бабцями. Але все ж, мені хотілося більшого. Хочеться розвитку, цікавих задач. А все, що я отримував працюючи в салоні “У Світлани“ – це застій і деградація. Мені лише двадцять шість, а життя відчувається так, наче я ровесник своїх клієнток.

Та мені гріх було скаржитися. Я отримував яку не яку зарплатню, займаючись тим, що мені подобається. Цих грошей вистачає, щоб знімати кімнатку з другом Віталіком, ну і звісно, щоб не вмерти з голоду.

Альтернатива в мене була. Але я краще житиму на вулиці й до кінця своїх днів стригтиму бабульок, ніж повернусь до батька на СТО. Навіть освіта механіка, яку він змусив мене здобути, не допомогла налагодити відносини з ним. Я все робив не так, любив не те, і взагалі обрав недостойне заняття.

Остання наша сварка закінчилась фізичним насиллям з його боку, після чого я зібрав речі, і назавжди покинув батьківський дім.

Тож ось я тут – нарешті дібрався до квартири баби Нюри, в якої ми знімали кімнату. Вона як завжди слухала на нереальній гучності програму “суд“, навіть не помітивши моєї появи. 

В кімнаті я зустрівся з Віталіком, той якраз збирався.

— Привіт, і куди це ти проти ночі зібрався?

— Звісно, що в нічний клуб. — Він окинув мене прискіпливим поглядом. — Тобі, до речі, теж би не завадило розважитись.

— Е ні, це вже без мене. І так одні розваги щодня.

— Як знаєш. — Віталік знизав плечима, продовжуючи збори. — Там баба Нюра приготувала суп з галушками, піди хоч повечеряй, а то ти як з хреста знятий.

— Угу, дякую.

Я безсило впав на ліжко, розглядаючи стелю без жодних думок. За кілька хвилин Віталік був при повному параді. Хмуро глянувши на мене, він похитав головою і вийшов з кімнати.

Я ще трохи полежав, поки шлунок не нагадав, що в останнє я перекусював ще в обід. Тому, зробивши над собою зусилля, я таки підвівся і поплентався на пошуки бабиного супу.

Втамувавши голод, дорогою назад я зазирнув до кімнати баби Нюри. Вона сиділа на ліжку, незмінно дивлячись все ту ж передачу на нереальній гучності.

— О, внучку, а я й не помітила коли ти повернувся. — Дивно, чого б це. — Ти вже повечеряв?

— Так, дякую, було смачно. Я вже піду спати. — Все це я говорив, намагаючись перекричати телевізор.

— Ну звісно, звісно, йди. А я ще трошки подивлюсь передачу, така цікава. Жінку судять за вбивство чоловіка, але виявилось, що він ще той покидьок був за життя. — Я швидко втік, побажавши доброї ночі. Якби затримався ще хоч на секунду – отримав би детальний переказ цієї задушевної історії. Знаю, плавали.

Засунувши затички для вух, я за звичкою скролив телефон перед сном. Моя стрічка повнилася різними відосиками з результатами робіт перукарів, різних технік. Мої очі вже потроху злипалися, коли я побачив рекламне оголошення про конкурс перукарів. Сон як рукою зняло.

“Таланти третього тисячоліття”. Оголошується конкурс серед перукарів, де учасники зможуть позмагатися за неймовірний приз – навчання у відомої стилістки-перукарки, власниці мережі салонів у столиці – Аделаїди Журавчук, або також грошова винагорода для відкриття власної справи.

Я аж присвиснув. Оце так вдача. Що та, що та винагорода не буде зайвою, це можливість нарешті зрушити своє життя з мертвої точки. Я дозволив собі помріяти ще кілька хвилин, а потім таки спустився з небес на землю, реально оцінюючи свої можливості. 

Я повернувся до телефону, уважно прочитав умови участі. Буде кілька етапів відбору, до фіналу пройдуть лише десять претендентів. Сумніви гризли мене, та я все ж наважився і подав заявку. Навіть якщо нічого не виграю, це буде важливий досвід. 

Усі вагомі зміни в житті починаються з маленьких кроків. І перший я вже зробив.

 

______________________________________________________________________________________________________________

❤️Привіт мої любі читачі ❤️

Вітаю вас у моїй новій книзі! Сподіваюсь вам сподобається історія Рема і Аделаїди.

Їх історія не без складних моментів, але мила і по-домашньому затишна.

Буду вдячна за додавання до бібліотеки, вподобайки, підтримку у коментарях ❤️ ✨ ❤️ 

❤️ Приємного прочитання ❤️ 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше