ПЕРУКА

Інколи буває так, що дуже звичні речі стають чарівними і можуть змінити долю людини. Не вірите? Ну, я вам скажу, під Новий рік таке точно може відбутися!

Тридцять перше грудня в магазині декору «Зимова казка» завжди нагадувало останні хвилини на “Титаніку”, тільки замість води приміщення заповнювали люди, які чомусь в останній момент згадали, що їм терміново слід придбати подарунки!

Оксана стояла за прилавком, механічно загортаючи чергову порцелянову статуетку янгола в пухирчасту плівку. Її пальці від утоми за цей важкий день рухалися вже механічно, а в голові тріщало й гуділо від нескінченних і повторюваних мелодій, які звучали в магазині цілий день, “Свято наближається!”, “Щедрик” та голос Френка Сінатри з пісні “Let it snow” змішалися в голові в одну велику новорічну завірюху. Дівчина подивилася на годинник: до закриття крамниці залишалася година. І покупців порідшало, всі вже сиділи вдома й чекали зустрічі Нового року. 

Власниця магазину й Оксанина безпосередня начальниця, пані Галина, була жінкою шалено веселою, епатажною і монументальною. Її язичка боялися всі постачальники, кур’єри й навіть власні коти. Але головною гордістю пані Галини, її, так би мовити, короною, була зачіска. Точніше, перука. Це була складна інженерна конструкція помаранчевого кольору, схожа на вибух на голові й залакована настільки міцно, що нею, мабуть, можна було колоти горіхи. І пані Галина ніколи (НІКОЛИ!) не з’являлася на людях без своєї улюбленої перуки. Вона вважала, що в ній вона неперевершено прекрасна. 

— Оксано, я відійду в підсобку, а ти не розслабляйся! — проголосила пані Галина тоном королеви, що віддає накази підданцям. — Слідкуй за залом. У того хлопця в зеленому пальті бігають очі, мені здається, він хоче поцупити Санту з дзвониками!

Пані Галина велично попливла в бік службового приміщення, й двері за нею зачинилися.

Оксана зітхнула і перевела погляд на “підозрілого”. Хлопець і справді виглядав дивно. На ньому було довге зелене пальто, білий шарф, зав’язаний складним вузлом, і дивні, але елегантні окуляри в круглій оправі. Зараз уже він не дивився на Санту, а уважно розглядав гірлянду, зроблену з нанизаних сердечок.

Минуло хвилин п'ять чи сім, а хлопець так само стояв, втупившись у ту гірлянду, Оксана аж здивувалася, чим та прикраса його привабила. 

І раптом з підсобки пролунав крик. Ох, ні, це був не просто крик. Це був звук, який видає поранений бізон, втікаючи від злих мисливців.

Оксана кинула недопакованого янгола і кинулася до дверей підсобки.

— Пані Галино? Що сталося? Вам погано?

— Не заходь! — заверещала начальниця із-за дверей. Голос її зривався на істерику. — Ніхто не заходьте! Оксаночко, закрий магазин! Опусти ролети! Виклич… е-е-е… я не знаю, кого викликати! А-а-а-а-а! Горе мені, горе!!

— Та що трапилося?! — Оксана смикнула ручку, але двері були замкнені зсередини.

— Вона зникла! — провила пані Галина з-за дверей трагічним голосом. — Моя перука! Моя чудова зачіска! Вона пропала! Я поклала її на столик біля дзеркала, відвернулася, щоб взяти серветку, повертаюся, а її немає! Я лиса, Оксано! Я не можу вийти! Моє життя скінчилося! Все, візьмеш у касі тисячу гривень і купиш мені гарний букет на могилку! А-а-а-а-а! Де моя перука?!

Оксана завмерла. Перука зникла? У закритій кімнаті без вікон?

— Пані Галино, може, вона впала десь там? Закотилася під стіл?

— Ти думаєш, я сліпа?! Я обшукала все! Тут нікого не було, крім мене! Ох, це напевно, полтергейст! Ні, ще гірше! Домовик! Тобто, магазинник!!! Адже в магазині живуть, мабуть, магазинники? Або ні! Це конкуренти запустили дрона через вентиляцію і вкрали мою чудову перуку!

Оксана потерла скроні. Ситуація стрімко перетворювалася з просто важкого робочого дня на абсурдну трагікомедію. Вона повернулася до торгового залу, щоб перевірити, чи не чули відвідувачі, яких вже майже не було, цього концерту. Зал був порожній. Майже.

Той дивний хлопець у пальті все ще стояв біля стелажа з ялинковими прикрасами. Але тепер він поводився ще дивніше. Він тримав у руках щось схоже на старовинний компас і водив ним у повітрі, тихо щось бурмочучи. Стрілка компаса шалено крутилася.

Оксана підійшла до нього. Втома і крики пані Галини зробила її сміливішою.

— Перепрошую, — сказала вона, намагаючись надати своєму голосу серйозності. — Ми… е-е-е… зачиняємося через технічні причини. У нас тут надзвичайна ситуація з майном власниці.

Хлопець відвів погляд від гірлянд і поглянув на Оксану. Карі очі були гарні й співчутливі.

— Ви про ту хутряну конструкцію, що лежала в підсобці? — запитав він спокійно. — Вона не зникла. Вона мігрувала.

— Що? Яку конструкцію ? Що зробила? — Оксана аж рота відкрила від здивування на дивні слова незнайомця.

— Розумієте, — хлопець озирнувся і понизив голос, — я стажер із Відділу Новорічної Фауни. Мене звати Нік. Я мав забрати партію північних святкових пухнастих оленів, які випадково потрапили у вашу поставку іграшок зі штучного хутра. Але мій детектор трохи збився. І, схоже, я випадково оживив перуку вашої начальниці.

Оксана дивилася на нього довгі п’ять секунд, намагаючись знайти на його обличчі ознаки божевілля, але він виглядав абсолютно серйозним і навіть трохи винуватим.