Глава 1

Богдана Вишневська вже втретє розпускала неправильно вишиті хрестики.

Дівчина невдоволено зітхнула й відклала голку.

— Та що ж це сьогодні таке?

Зазвичай вишивання допомагало їй розслабитися, відволіктися від навчання та повсякденних турбот. Вона могла годинами сидіти над полотном, уважно добираючи нитки й стежачи за тим, як поступово з'являється малюнок.

Але сьогодні все йшло шкереберть.

Богдана знову поглянула на полотно. Там, де мали розквітнути ніжно-рожеві квіти, виднілися кілька хрестиків зовсім іншого кольору.

— Ще трохи, і доведеться починати спочатку.

Вона відкинулася на спинку крісла й потерла очі.

Усе через минулу ніч.

Богдана досі не могла зрозуміти, що саме з нею сталося.

Спогади були уривчастими й плутаними. Вона пам'ятала незнайоме приміщення, безліч людей, дивні розмови та відчуття, що опинилася там, де їй зовсім не місце.

А ще була жінка.

Незнайомка, обличчя якої Богдана ніяк не могла пригадати.

Вона заплющила очі, намагаючись відновити події.

Велика зала. Незнайомі чоловіки й жінки. Хтось сміється, хтось про щось сперечається.

Богдана стоїть осторонь і розгублено озирається.

Чому вона там опинилася?

Як потрапила до того місця?

На жодне із цих запитань відповіді не було.

Дівчина пригадала, як незнайомка підійшла до неї, взяла за руку й щось промовила.

Потім поклала їй у долоню невеличкий предмет.

Перстень.

Богдана розплющила очі й повернула голову до письмового столу.

Там, поруч із підручником з історії та блокнотом для записів, лежала срібна прикраса з червоним каменем.

Саме вона не давала дівчині спокою.

— Може, мені все-таки наснилося? — пробурмотіла Богдана.

Але тоді звідки взявся перстень?

Вона добре пам'ятала, що прокинулася вранці з ним на пальці.

Спочатку навіть не звернула уваги. Лише коли пішла вмиватися, помітила незнайому прикрасу.

І тоді спогади про дивну ніч почали повертатися.

Богдана підвелася, підійшла до столу й узяла перстень.

Срібна оправа була прикрашена тонким орнаментом. Червоний камінь середнього розміру мав насичений колір і гарно виблискував у денному світлі.

Прикраса виглядала старовинною.

Богдана покрутила її між пальцями.

— І хто ж тебе зробив?

Вона навчалася на історичному факультеті й добре знала, що старовинні речі іноді можуть розповісти про минуле більше, ніж цілі сторінки документів.

Щоправда, цей перстень поки не розповідав нічого.

Ні напису, ні дати, ні навіть маленького клейма, яке могло б указати на майстра.

Принаймні нічого такого Богдана не помітила.

Вона спробувала пригадати слова незнайомки.

Здавалося, ще трохи — і пам'ять нарешті підкаже відповідь.

Але щоразу, коли дівчина намагалася вхопитися за спогад, він вислизав.

— Ну чому я не можу згадати?

Богдана поклала прикрасу на стіл.

Найбільше її непокоїло навіть не те, що вона не пам'ятала слів жінки.

Вона не могла пригадати, як повернулася додому.

Пам'ятала дивне зібрання, незнайомку, перстень...

А потім — власну кімнату.

Наче хтось вирізав із її пам'яті цілий шматок ночі.

Богдана глянула на годинник.

Можливо, варто перестати мучити себе й зайнятися чимось корисним?

Вона повернулася до вишивання, узяла голку й зробила кілька хрестиків.

За хвилину знову зупинилася.

Погляд мимоволі ковзнув до персня.

— Ні, так справа не піде.

Дівчина остаточно відклала полотно.

Сьогодні з вишиванням явно не складалося.

Богдана сіла за письмовий стіл і відкрила ноутбук.

Якщо вона не могла пригадати походження персня, можливо, допоможе інтернет.

У пошуковому рядку з'явилися слова: «Старовинний срібний перстень із червоним каменем».

Результатів виявилося чимало.

Богдана відкрила зображення й почала уважно переглядати прикраси.

Одні мали великі рубіни, інші — гранати. Траплялися срібні персні з витонченими візерунками, масивні чоловічі каблучки та жіночі прикраси різних історичних періодів.

Проте жодна не була точною копією її знахідки.

— Може, це взагалі сучасна робота під старовину?

Вона відкрила ще кілька сторінок.

На одному сайті продавали прикраси ручної роботи. На іншому розповідали про старовинні ювелірні техніки.

Богдана навіть спробувала пошукати схожий орнамент.

Безрезультатно.

Зрештою вона взяла телефон і сфотографувала перстень із кількох боків.

На знімках прикраса виглядала досить гарно, хоча дрібні деталі орнаменту роздивитися було важко.

Дівчина збільшила одну фотографію.

— Цікаво, скільки тобі років?

Відповіді вона не отримала.

Богдана відклала телефон і замислилася.

Можливо, варто звернутися до ювеліра? Той хоча б визначить, чи справді перстень срібний і який камінь у нього вставлено.

Але спочатку хотілося зрозуміти інше.

Звідки він узявся?

Вона не купувала його, не позичала й не отримувала в подарунок від когось зі знайомих.

Принаймні не пам'ятала такого.

І тут знову згадалася незнайомка.

Богдана спробувала відтворити її голос.

Жіночий. Спокійний.

А слова?

Ніби щось важливе.

Вона навіть відчула роздратування.

— Ну хоч одне слово могла б запам'ятати!

У відповідь пролунав стукіт у двері.

— Богдано, можна?

— Заходь, мамо!

До кімнати зазирнула Світлана Вишневська.

— Ти ще не обідала?

— Ні. А вже час?

— Майже друга година.

Богдана здивовано подивилася на годинник.

Невже вона стільки часу витратила на пошуки?

— Зараз прийду.

Світлана помітила відкладене вишивання.

— А чому не закінчуєш квіти? Ти ж учора казала, що залишилося зовсім небагато.

— Не виходить сьогодні.

— Щось сталося?

— Та ні. Просто не можу зосередитися.

Мати уважніше придивилася до доньки.

— Ти якась задумана від самого ранку.