4

Відьми існували у всі віки, а у наш час їх мабуть найбільше. Якщо точніше то більшість з них самозванки, які витягую гроші у довірливих людей, проте існує мала частина справжніх могутніх відьом, які здатні проводити різні серйозні ритуали і зовсім не такі як, наприклад, приворот. Багато з них мешкає під Києвом, і походять на відлюдників, ну принаймні та, до якої зібралися навідатися дівчата. 
Оля з Варею зійшли на кінцевій зупинці і рушили далі пішки через поле. Сонце яскраво сяяло, а на небі не було жодної хмаринки. Навколо не виднілось ні душі через що ставало аж не по собі. Десь вдалечині закрякав ворон і подруги аж підскочили зі страху і раптовості. Миронова нервово зжала руки і торкнулася перстня. Раптом вдалині промайнули фігури двох людей у чорних плащах з капюшоном. Оля злякано моргнула і прошепотіла: 
-    Варю, ти бачиш тих людей? 
Подруга оглянулась, але нікого не побачила і заперечно похитала головою. 
Перед очима Ольги промайнула цілісна картина.

Х століття. Київ.
Дві темні фігури швидко крокували полем. Одна була маленькою та худорлявою, що здавалося, наче під плащем нікого немає, а інша огрядна. Сонце почало заходити за горизонт, а два самотніх мандрівника продовжували свій шлях. В цих місцях було небезпечно ходити, бо говорили, що тут водиться нечистий, який губить невинні душі, які посміють зайти на його територію, проте ці плітки не лякали двох людей у чорних плащах. Ще до введення християнства Володимиром Великим у 988 році, язичники вірили в силу природи і вигадували чи точніше після спостережень складали різні забобони і надприродні історії, і той хто їх порушить, то неодмінно буде покараний. Після офіційного прийняття християнства багато людей відмовилися приймати нову віру і тому переслідувалися, а всіх язичних богів було наказано князем зібрати в одному місці. Той хто все таки зміг уникнути хрещення, передусім це волхви, яких замінили священиками, і відьми, тікали до лісів, ховалися в хащах, де будували хатини і продовжували і далі поклонятися ідолам. Якщо якийсь християнин колись випадково заходив у глибину лісу, то найймовірніше потрапляв до язичників і порятунку вже не було із їх рук. Проте були ще й ті, що лише вдавали, наче стали істинними християнами, але продовжували і далі вірити у богів природи і їм поклонятися.
Та що була мініатюрною злякано заговорила:  
-    Ти впевнена, що вона нам допоможе? 
-    Не хвилюйтесь, панно, допоможе. Вона дуже сильна відьма і зможе зробити навіть неможливе, але вона дуже дорогу ціну бере. 
-    У мене багато золота, - змахнула тугим мішечком, у якому задзвеніли монети. 
-    Ні, золото їй не потрібне, вона бере іншу ціну, - вишкірилась огрядна і гучно розреготалась.
Та, котру назвали панною, злякано закліпала і зупинилася. Все її тіло почало тремтіти, наче кленовий лист. 
-    У що ти мене втягнула, все я далі нікуди не піду. 
-    Хахаа! Панночко, у тебе немає вибору, або йдеш зі мною, або пропадеш тут навіки. Тебе ніхто не зачіпає, бо ти зі мною. Хахааха. 

Оля різко сіпнулася і злякано озирнулася. Варя тормосила подругу за плече, а коли та вийшла із трансу, то дивилася на неї круглими від подиву очима. 
-    Що сталося? Ти наче з реального світу випала на якусь мить.
Оля взялася руками за голову і промасажувала пальцями скроні. Дівчина і сама не розуміла, що це таке щойно було. Знову видіння, але як воно пов’язане з нею, адже на передбачення майбутнього це не схоже. 
-    Слухай, подруго, ти мене лякаєш. Що з тобою таке? Невже видіння було? Розкажи, що ти бачила, - не вгавала Варя, а в Олі аж в голові зашуміло від кількості питань. 
-    Нічого особливого, просто двоє мандрівників, - відмахнулася Миронова.- Ходімо краще швидше, щоб до вечора вибратися з цієї глухомані. 
Дівчата пришвидшили крок і уже через пів години були перед невеликим дерев’яним будиночком, від якого на кілометр віяло специфічною енергетикою. Будинок чимось нагадував хатинку Баби-Яги на курячих ніжках, яку часто описували у казках. Можливо і трохи перебільшення, але Оля не здивується, якщо побачить піч і великий казанок, є надія на те, що там людей не варять. Варя сміливо рушила вперед, що означало, що вона не вперше тут. Цікаво, скільки ще всього не знає Ольга про свою подругу? Дівчата повільним кроком зайшли всередину і озирнулися. Будиночок і справді був схожий на лігво Баби-Яги з книжок. Навколо панувала атмосфера таємничості, під стелею висіли різні жмутки трав, а в кутку була піч, біля якої накидана куча дров, в іншому кутку стояла мітла, Оля сподівалася, що вона не літала. Ще, їй Богу, ступи, жаб’ячих лапок і ручних кажанів не вистачало до повної картини. Подругам назустріч вийшла невисока худорлява жіночка, років сорока і зобразила посмішку. 
-    Варю, - звернулася до Олиної подруги, - давненько не заходила. А хто це з тобою? 
-    Це Оля, моя подруга і їй потрібна твоя допомога. А, до речі, знайомся – це Магда. 
-    То що у справа у вас? – не дала висказати Ользі шаблонні слова: приємно познайомитися. 
Магда була з покоління відьом, які вперше оселилися на цій землі ще у Х столітті. Відтоді минуло одинадцять століть, а нащадки могутньої відьми Вари так і продовжували мешкати на цій території. Ні війни, ні революції, ні селянські повстання не змогли завдати хоч якоїсь шкоди цій містині. Люди говорили, що вона була заговорена від усіх бід планети, і навіть якщо метеорит впаде на землю, то точно мине будиночок відьом під Києвом. Варя взяла подругу за руку і показала перстень, який почав сяяти фіолетовим світлом, у сутінках хатини. 
-    Магдо, ти знаєш, що це за перстень? – запитала подруга, на що відьма залилася хриплим сміхом, від якого мурашки побігли по всьому тілу. 
-    Ну звісно знаю, - ще раз зареготала жінка, - адже мої предки його створили. 
Дівчата переглянулися і уважно глянули на відьму. 
-    Ну тоді ти знаєш як його зняти? – несміливо запитала Миронова. 
-    Ні, це не можливо. – похитала головою Магда. – Цей перстень проклятий і він принесе або щастя і удачу або трагічну кінцівку власнику. У попередніх трьох випадках – смерть.
-    І що немає навіть маленького шансу, щоб його позбутися чи хоча би зняти? – не вгавала Ольга, яку перспектива трагічно вмерти зовсім не радувала.
-    Я ж сказала, що ні. Зняти перстень можна лише із трупа. 
Так, веселе майбутнє. Проте помирати Оля поки що не збиралась. 
-    Магдо, може ти по більше розкажеш про цей перстень, бо в Інтернеті про нього майже нічого немає, а так як твої предки його створили…- Варя не договорила, як відьма її перебила і махнула у бік стільців. 
-    Сідайте, розповім все, що знаю сама.