2

Додому Оля приїхала змучена, але на душі, здається, полегшало. Дівчина витягнула з сумки перстень і уважно його оглянула. Великий фіолетовий камінь, оточений цікавими завитками, або дуже старий, або проста біжутерія, яка вже встигла потемніти. Для чого вона його забрала додому і сама не знала, але щось наче змусило її. Ще раз глянувши на перстня, одягнула на палець. Взагалі всі говорять, що приміряти чужі каблучки не можна, бо таким чином переймаєш усю негативну енергетику попереднього власника, але Ольга не вірила у різні забобони чи містику, бо вважала все це видумками, невартими її уваги. Перстень сидів на пальці, наче влитий і тьмяно поблискував фіолетовим світлом. Дівчина спробувала зняти прикрасу, щоб кинути у шкатулку і більше не згадувати про неї, але перстень не піддався і продовжував вперто сидіти на пальці. 
-    Що за чортівня! – вигукнула Оля. 

 Тож одягнувся легко, чому тоді так важко знімається? 
Миронова повторила спробу, але вона також не увінчалася успіхом. Спробувала зняти за допомогою нитки і мила, але все було даремно, перстень наче приріс до пальця. Зрозумівши, що зняти його не зможе, пішла в душ, а потім закутала в ковдру і заснула. 
Зранку Оля швидко збиралася на роботу, що геть зовсім забула про перстень на своєму пальці. Лише після роботи згадала про нього і знову спробувала зняти, але нічого не вдалося, тому, змирившись, поринула у сни. 

-    Мамо, мамо, - кликав хлопець, несучи в руках свій маленький знайдений скарб. – Дивись, що я знайшов. 
-    Де ти це взяв? – суворо запитала огрядна жінка у свого сина. 
-    Там у саду, - трохи втратив свою радість хлопчик від грізного голосу матері. 
-    Олексо, це, напевно, панночка загубила. Потрібно повернути, бо хтось як побачить, то ще нас звинуватять у крадіжці. 
Олекса геть зовсім спохмурнів, але перечити матері не став, а слухняно віддав їй перстень з фіолетовим камінцем. Жінка швидко заховала його у фартуху і рушила до панночки, щоб повернути прикрасу хазяйці. Піднявшись на другий поверх, обережно постукала у двері і, дочекавшись дозволу ввійти, швидко прошмигнула до багато обставленої кімнати. Княжна сиділа біля дзеркала і поправляла зачіску і навіть не озирнулася на служницю, коли та ввійшла. 
-    Чого тобі? 
-    Панночко Наталі, я…, - було чути як жінка хвилюється, - знайшла перстень і вирішила вам віддати.
Наталі нарешті озирнулася і подивилася на простягнуту з прикрасою долоню.
-    Дякую, за те, що повернула, а не собі забрала, ось тримай, - і кинула служниці кілька монет. 
Коли жінка пішла, панночка покрутила в руках перстень, який тьмяним світлом поблискував у сутінках. 
-    Яка красива прикраса, цікаво чия вона. Дівчина розуміла, що слуги такого мати не могли, то може хтось із гостей загубив? 

Оля різко розплющила очі і перевила погляд на вікно, за яким вже починало світати. Такий реалістичний сон приснився, наче уривок з історичного фільму подивилася. Перстень засяв і перед очима повстала, наче жива прекрасна дівчина у довгій зеленій сукні, на пальці сяяла та сама каблучка, що і в Ольги. Миронова міцно зажмурила очі, а коли знову розплющила, то образ зник. «Це просто гра фантазії», - переконувала себе дівчина, бо до останнього не хотіла вірити, що містика існує. 

Сьогодні була субота, тому Ольга дозволила собі трохи поніжитися в ліжку і ще раз обдумати все, що з нею трапилося, а особливо що за дивний перстень, який наче приріс до пальця. Дівчина легенько провела пальцем по камінці і в неї перед очима з’явилася спочатку розпливчаста, а згодом чітка картина.

Багато прикрашена кімната, посередині якої стоїть дівчина, років сімнадцяти, та сама Наталі, що була в Олиному сні. Панночка задумливо дивиться на вогонь, а потім переводить погляд на перстень, який переливається і злегка сяє. Наталі важко вдихає і видихає й змахує зрадливу сльозинку, яка скотилася з куточка ока і стікала блідою щокою. Біля дверей почулися кроки і легкий стукіт у двері. 
-    Княжне, можна? – зазвучав чоловічий голос, а у двері ввійшов сивий чоловік. 
-    Звісно, лікарю, - підхопилася Наталя і запросила лікаря сісти, але той відмовився. – Як мій батько? – ледве змогла заховати тремтіння в голосі.
-    Все погано, панночко, - лікар потер перенісся і поправив круглі окуляри.- Сухоти.
-    Але це ж у нас час лікується? – з надією в голосі запитала дівчина.
Лікар спохмурнів і заперечливо похитав головою.
-    На жаль, повністю ні. Я звісно можу лікувати Його Світлість кровопусканням і різними мікстурами, але довго князь не проживе.  Звісно зараз для нього краще поїхати до моря, наприклад до Одеси.
-    Я подумаю, зараз я можу його навідати? 
-    Звісно. 

Видіння зникло і Оля ошелешено закліпала очима. Це що реально було? Спочатку дивні історичні сни, наче фільм, а тепер ще видіння в тому ж стилі. Що взагалі відбувається? Невже все це через той перстень? Всі думки Ольги перервав телефон, який почав вібрувати, сповіщаючи про дзвінок. Дівчина швидко взяла слухавку і почула зірваний в перемішку з риданням голос мами:
-    Оленько, у нас біда, Оленько…, - жінка замовкла і голосно схлипнула. 
-    Мамо, заспокойся і поясни все спокійно, що сталося? – Миронова говорила рівним голосом, але в душі зароджувалася погане передчуття. 
-    Батько, він в лікарні, лікарі підозрюють туберкульоз, - жінка знову заплакала, а в Олі дар мови пропав. 
Сухоти з видіння і туберкульоз – це ж одна і таж хвороба. Це що чийсь дурний жарт? Як таке можливо? Тобто перстень показав їй майбутнє. Та ні, це певно просто збіг обставин.
-    Олю, ти тут? – жінка перестала схлипувати і почала вже хвилюватися, чому донька так довго не відповідає. 
-    Так, - ледве вимовила просте слово. – Я скоро приїду. 
-    Ні, донечко, не приїжджай, ми до тебе приїдемо. Батька переводять у київську клініку, твій колишній хлопець допоміг. 
-    Мамо, для чого ти його просила, ми б і самі справилися, а тепер я буду йому винна, - незадоволено проговорила Оля і зморщила носик.
-    Олю, зараз не час показувати характер, твій батько може померти, а ти думає про такі дрібниці. 
-    Вибач, мамо, ти права, чекаю вас.