Розділ 8. Відеоролик

Свекор вийшов, не зачинивши за собою до кінця двері. Штори на вікні ледь помітно ворушилися від протягу.

На картині над ліжком чоловік продовжував цілуватт жінку в щоку, а вона, заплющивши від задоволення очі, усміхалася. Навколо цієї щасливої пари наче не існувало реального світу. Вони жили у власному, невидимому для інших просторі, де не було нічого, крім кохання. Здавалося, ніщо не могло їх розлучити, навіть смерть.

Я сіла за туалетний столик, спиною до картини. Не хотіла бачити чужого, виставленого напоказ щастя.

Піднесла телефон до вуха.

— Чому ти мовчиш? — защебетала Оля. — Чому не відповідаєш? Я два дні не могла до тебе додзвонитися!

— Вибач... Телефон був вимкнений до вчорашнього вечора. Сама розумієш... Похорон. Було не до дзвінків.

— Як ти зараз? Тримаєшся?  Співчуваю тобі... Такий гарний хлопець тобі дістався — і так ненадовго... Дуже шкода його. І що ти тепер робитимеш?

— Не знаю... — мій голос підступно затремтів, і я раптом розридалася. — Олю, я не знаю, як жити далі... Самій... Без Серьожі... У мене більше нікого немає...

— Ну-ну, — лагідно промовила моя найкраща подруга. — Заспокойся...

На якусь мить запала тиша. А потім Оля тихо запитала:

— Скажи, Аню... вони там часом не ображають тебе?

— Та ні, — відповіла я, намагаючись упоратися зі сльозами. — Не ображають. Все нормально...

— Справді? А голос у тебе якийсь невеселий, подружко. Я гадала, що після того, що сталося, батьки Сергія не залишать тебе в своєму домі.

Я заклякла.

Звідки вона могла знати про це? Я ж у Кам'янці, а вона — в Києві!

Для мене рішення свекрухи стало несподіванкою. А виходить, що Оля про все здогадувалася і зовсім не здивувалася.

Я вирішила нічого від неї не приховувати та все їй розповісти. У нас ніколи не було таємниць одна від одної. Можливо, вона зможе дати мені якусь слушну пораду. Або хоча б на деякий час заспокоїть.

Коли Оля дізналася  про інцидент у будинку після поминального обіду, то сильно занепокоїлася. Урешті вийшло  так, що мені довелося її заспокоювати.

— Послухай, — перебила вона мої запевнення, що все вже владналося, — тобі треба негайно тікати з того дому! Невідомо, що з тобою може там статися. Це дуже серйозно, повір!

Трохи оговтавшись, я відповіла:

— Свекруха запропонувала мені пожити у її матері, бо...

Я замовкла на півслові. Не хотіла зізнаватися, що є  дівчина Настя, яка носить під серцем дитину від Сергія.

— Бо що? — одразу підхопила Оля. — Кажи вже, подруго, все, як є, не тягни кота за хвіст!

— Та це я так... Просто ляпнула, не подумавши.

— Збирай речі та якомога швидше тікай звідти! — схвильовано промовила моя подруга. — Я тут дещо побачила в Інтернеті тиждень тому, і тепер сама не своя!..

— Тиждень тому? Що саме ти побачила в Інтернеті? І чому одразу нічого мені не сказала?

— Бо не змогла! Хотіла спочатку розібратися, а потім дізналася, що твій чоловік загинув, тож вирішила не поспішати.

— Чесно кажучи, мені байдуже, що ти там побачила в Інтернеті.

— Аню, не кажи так! У тебе серйозні неприємності! Повір, тобі там краще не залишатися. Ні в тому домі, ні в Кам'янці! Я не жартую, подруго! Я знаю, що кажу!

— А знаєш, Олю, — несподівано для себе зізналася я, — мені й самій не дуже хочеться тут залишатися... Але ж куди мені їхати? Куди?

— Та спочатку хоча б до мене. Ми орендуємо великий будинок, тож місце знайдеться. Приїдеш — я тобі таке покажу, що ти просто очманієш! Щоправда, я сама не вірю тому, що побачила в Інтернеті. Але ж сам факт...

— І що ж ти там побачила? — не витримала я. — Може, скажеш прямо зараз? Останнім часом я не люблю довго чекати й гадати.

— Ні. Побачиш все сама, коли приїдеш. Ти й так зараз у стресі. Гроші на дорогу в тебе є? Якщо немає, я тобі скину...

Після розмови з Олею я відкрила валізу й почала складати речі.

Її слова не виходили у мене з голови. Що такого вона побачила в Інтернеті? І чому була впевнена, що це мене засмутить?

У коридорі  почулися гучні кроки. Зацокотіли каблуки. Повз мою кімнату пройшла свекруха. За мить я почула, як вона відчинила сусідні двері.

— Ти вже зібрався?.. Добре. Пішли! Швидше! 

Олексій Олексійович щось пробурмотів у відповідь. Незабаром сусідні двері легенько стукнули й зачинилися. Знову почулися кроки, і невдовзі стихли.

Я підійшла до вікна.

Вузьке довге подвір'я тягнулося аж до дороги. Уздовж нього пишно квітнули на клумбах червоні троянди, а неподалік ґанку стояла біла автівка.

За хвилину з будинку вийшли свекор і свекруха.

Олексій Олексійович галантно відчинив дружині дверцята машини, зачекав, поки вона сяде, а потім обійшов автомобіль і вмостився за кермо.

Машина рушила з місця. Ворота автоматично відчинилися, пропускаючи її, а потім повільно зачинилися.

Я ще довго дивилася у вікно, хоча машини вже не було видно.

Згадала загадкові слова Олі про щось неприємне,  побачене в Інтернеті, й відкрила YouTube.

Спочатку ввела в пошук своє нове прізвище, але нічого не знайшла. Спробувала старе — теж нічого.

Тоді почала переглядати новини на місцевих сайтах. Сторінка за сторінкою, заголовок за заголовком.

Вже майже втратила надію, коли раптом натрапила на відео, від якого в мене похололо всередині.

На екрані була я!

Під відео красувався заголовок:

«Нічого, крім правди!.. Дивіться, як розважаються деякі офіціантки у робочий час!»

Я не могла повірити власним очам. Була так вражена, що на деякий час заклякла.

Передивилася його декілька раз, все ще не вірячи власним очам. 

 Це що — чийсь злий жарт чи якась безглузда помилка? А, може, то не я, а схожа на мене дівчина?  Але ж ні — це справді була я.

Як таке можливе? Коли це відео зняли? Хто? І головне — навіщо?

У голові запаморочилося. Я нічого не розуміла.

Поглянула на дату публікації.

Відео виклали в мережу рівно тиждень тому.