Частина 3.

- Прокинулася? — хриплий шепіт застав мене, щойно розплющила очі.

Збоку в кріслі сидів утомлений Ален, одягнений в домашній одяг. Підперши рукою щетинисте підборіддя він відверто мною милувався.

- Так собі картина, правда ж? — усміхнулася ніяково.

- Ти прекрасна будь-коли, — серйозне. - Як себе почуваєш?

- Хочу їсти, — голод в цей момент був моїм найсильнішим відчуттям. Я мріяла про кілька кілограмів гарно висмаженого м’яса, а ще до нестями хотіла пити, про що й попередила слідом.

Дракон зник на довгу мить, опісля повернувся з тацею, на котрій самотньо стояла тарілка гарячого супу.

Мене це не аби як розчарувало.

- Для шлунку важка їжа шкідлива після такого стресу. З’їж поки це, а завтра я потурбуюся, щоб ти ні в чому собі не відмовила.

Схоже, кількаденний голод не пройшов для мого тіла непомітно. Менше з тим! Це останнє, про що зараз я можу хвилюватися.

- Що з Вільямом? — запитала несміливо, проковтнувши першу ложку смачної рідини.

- Він мертвий, — коротке й сухе.

- Добре. Боюся запитати... Де ти був так довго? — промовила несміливо. Не хотілося образити своїм запитанням Алена. Я насправді переймалася, щоб він не винуватив себе в тому, що зі мною сталося. Але по очах зрозуміла, що дракон усе ж не на жарт себе картає.

- Хансерійці здійснили провокативний наступ на кордоні. Довелося розбиратися – це зайняло кілька днів. Та я повернувся до Мардору щойно дізнався про твоє зникнення. На той момент уже з’ясувалася особистість невідомого родича з-за кордону. Ним виявився такий собі Велін Ратекса.

- Вигадане ім’я та запозичене у Франка перекривлене справжнє прізвище Аскетарів.

- Саме так. Це допомогло з’ясувати родинні зв’язки між навіженим ученим і Вільямом. Некроманти теж підтвердили, що в жодній із трьох могил немає тіла спадкоємця роду. Тож після цього слідчі почали відстежувати будь-яку активність Веліна: всі його фізичні, банківські та географічні дії, найчастіші геолокації... Так вдалося з’ясувати, що шукана особа часто з’являлася у Верентоні.

- Так ти знайшов мене?

- Найбільше допомогло драконове чуття, — коротка усмішка. - Мій звір відчув тебе як пару, знайшов за запахом страху, вартувало опинитися неподалік.

Чоловік замовк. Його пальці стиснулися в кулак, а погляд потемнів.

- Усе вже добре, — цього разу мені довелося заспокоювати свого захисника. - Я поруч. Завдяки тобі. Й більше ніколи нікуди не дінуся.

- Завваж, я не змушував тебе це говорити, — вдоволене й хитре.

Е-е… Я щось не те сказала?

- Відпочивай, — Ален звівся на ноги, наблизився й залишив на чолі теплий поцілунок.

- Ти вже йдеш? — схопила його за руку, злякавшись, що зостануся сама.

- Ні. Лише покличу твоїх батьків. Вони місця собі не знаходять, — насмішкувато хмикнув той.

А мене здолало полегшення.

***
Відновлюватися довелося довго. Не такими серйозними були тілесні рани, як душевні й моральні. Після мого порятунку мало що змінилося, однак дихати на повні груди стало значно легше.

Перші дні нічні жахи не полишали мене. Та в ці моменти дракон незмінно залишався поруч. Вартувало йому пригорнути мене до своїх грудей, як усе минуле й бентежне ставало зайвим і забувалося. Його присутність стала порукою мого спокою й одужання. Лише з ним я не боялася, що мертві наздоженуть мене в реальності чи світі Морфея. Були поруч і батько з мамою. Вдень вони розважали мене розмовами, тримали в курсі розслідування, котре офіційно відправили на закриття, а ще допомагали з освоєнням на новому місці.

Я твердо прийняла рішення остаточно переїхати до лорда Редвейна. В сенсі, я й без того давно почала жити там на постійній основі, однак більша частина речей досі залишалися вдома і в академії. А позаяк покидати свого генерала наміру я більше не мала, ми з мамою вирішили вкінець це питання закрити.

Навчання в академії продовжилося. Напружена атмосфера перед сесією вкінець змусила мене забути про всілякі страхи, крім одного-єдиного: бігунка, яким карали нескладені іспити. Я багато вчилася, багато тренувалася використовувати свій дар, ходила коридорами впевнено й без страху. Крес і Мрет повернулися до свого першочергового робочого місця, тобто палацу, тож я знову зосталася самотньою. Перший час було трохи нудно, та пізніше вдалося знайти спільну мову з кількома хорошими студентами, чому я невимовно раділа. Старі приятелі більше не звертали на мене уваги, а дівчата перегоріли бажанням заволодіти увагою Алена й розчавити мене, як суперницю.

Кожен жив своїм життям. Лиш моє позбулося кількох неприємних проблем.