Частина 4.

Ранок наступного дня почався не найкращим чином. Щойно я прокинулася, мати попередила про раптовий терміновий позаплановий від’їзд Алена до Синеї. Й хоч генерал обіцяв устигнути повернутися до моменту початку балу, певна тривожність і невпевненість в його словах усе ж в мені оселилися.

Та найбільше турбували робочі проблеми чоловіка. Мені він про них не мав змоги розповісти, але я сподівалася, що нічого надто критичного не відбувається. З усіма цими розслідуваннями ми геть забули, що причина перебування тут лорда Редвейна полягає далеко не в мені чи серійних убивствах. Вона політична й не менш серйозна. Складно уявити, як важко дракону тримати під контролем усе одночасно. Та ще цей бал… Він абсолютно не на часі.

На щастя, Крес і Мрет нікуди не ділися. Вони будуть зі мною весь день і вечір, тож за самотність перейматися не варто. Шкода, нових друзів в академії так і не встигла знайти, бо зі старими нічого путнього абсолютно точно не вийде. А самій якось геть не цікаво.

Втім, цим питанням можна зайнятися пізніше. Зрештою, навчатися мені ще тут понад три роки. В ідеалі.

Сукня від леді Вітторі як завжди вражала фантазію й очікування. Ідеальний фасон, ідеальний колір, ідеально сіла… Та мене це вже не тішило так, як раніше: змінилися цінності та пріоритети. Однак не можу не визнати, що виглядала я до біса звабно й витончено. Милуючись собою в дзеркалі, не могла дочекатися моменту, коли продемонструю цю красу своєму дракону. Він точно байдужим не зостанеться.

Своєму… Дивно подумки називати його своїм. Чи маю я на це взагалі бодай якесь право?

- Доню! Ти готова? – до кімнати зазирнула мати. Відбиваючи ритм каблучками, вона підійшла до мене і стала поруч злегка позаду, а кілька секунд потому видихнула гордо: - Виглядаєш прекрасно.

- Тебе не переплюну, – визнала цілком виправдано.

Що-що, а матір у мене – справжня красуня. І я кажу це не тому, що ми – сім’я. А тому, що це виняткова правда.

До академії вирушили порталом, ясна річ. Святкове дійство повинно було розпочатися о четвертій. Ми з’явилися в притик. Я до останнього сподівалася, що Ален встигне повернутися бодай до завершення офіційної частини, однак з кожною хвилиною ця впевненість поступово мене покидала.

- Де Крес і Мрет? – поцікавилася мати, коли прийшов час нам розлучитися.

Жінка нещодавно заступила на посаду голови особистого імператорського доброчинного фонду, тому прийшла на сьогоднішній захід як люб'язно запрошена гостя. Саме підходив її час виголошувати вітальну промову.

- Не знаю. Мабуть, не можуть нас знайти: людей надто багато, – роззирнулася довкола, знизавши плечима.

Зала виявилася повністю забитою. Всі місця були зайняті, натовп стояв геть далеко за дверима. Воно й не дивно, що хлопці досі не прийшли. Ми планували зустрітися біля центрального входу, щойно ті переконаються в безпечності місця проведення аукціону та бенкету, однак ми з моєю супутницею запізнилися, а тому вирішили прямувати одразу сюди. Охоронців, ясна річ, про це попередили.

- Що ж робити? Я боюся залишати тебе саму, – рознервувалася мати.

- Йди. Нічого зі мною не трапиться, – запевнила.

- І все ж…

- Тут достатньо охорони. І свідків теж.

З очевидною невпевненістю й небажанням жінка таки покинула мене. Вона швидко пройшла за куліси широкої сцени, на якій закінчував свій виступ вельмишановний ректор. За його спиною під скляними коробками в кілька рядів розмістилися численні лоти. Серед них загубився й мій. Я сиділа надто далеко, щоб щось детальніше розгледіти. Але зараз це не мало значення. В потрібний момент організатори обов'язково активують магічний екран-транслятор.

Як і кожного року, всі зібрані кошти підуть на допомогу нужденним. Певну частину віддадуть дитячим будинкам, трохи перерахують на лікування важкохворих, можливо, не обділять і центри допомоги безпритульним. Все залежить від зібраної суми.

Приємно насправді бути частиною чогось благородного. Я теж прихопила собі номер для торгів, озброєна батьковою карткою. Впевнена, він не буде проти.

- Біля вас вільно?

- Так, – відказала автоматично, опісля здригнулася, завмерши.

Напівусміх сповз із мого обличчя.

Цей голос я впізнала б із-поміж тисяч інших.

- Мені страшенно пощастило. Думав, он той товстун всадить свою жирну дупу сюди раніше за мене. Не хотілося б зчиняти ґвалт, – промовив чоловік пошепки, схилившись до мене зовсім близько. - А я б неодмінно зчинив, бо значно раніше запримітив місце поруч з вами. Бачите, не люблю ділитися своїм.

Я мовчала. Дивилася прямо й не наважувалася повернути голову. Погляд приклеївся до сцени.

- Радий бачити, що твоє щире серце не втратило своєї простецької доброти, – пронумеровану дошку витягнули з моїх рук і поклали під стілець. - Для мене це справді дуже важливо. Ходімо. Нам краще поквапитися, доки твій твердолобий дракон не з’явився. І попереджаю: без жодних приколів. Під сценою зосереджене закляття умертвлення віддаленої дії. В разі активації зачепить кілька поверхів точно…

Я знову здригнулася.

- Там моя мати, – прошепотіла хриплим від страху голосом, поглянувши на залаштунки.

- Тому й прошу поквапитися. Якщо поводитимешся слухняно, ніхто не постраждає.

Я звелася на тремтливі ноги й важко попрямувала слідом за незваним гостем. Тепер, дивлячись просто йому в спину, картала себе за легковажність і несерйозність. Іти сюди без супроводу генерала чи своїх охоронців було найбільшою моєю дурницею. Втім, усі найочевидніші помилки усвідомлюються завжди невчасно.

- Невже ви поставите під ризик і своє життя? – засумнівалась. - Якщо я закричу…

- Я сам не потону, – різке. - Втрачати мені нічого.

Замовкла. Краще не перевірятиму.

Святкова зала швидко залишилася позаду. Ми спустилися на перший поверх і звернули наліво, пройшли крізь довгий пустий коридор до підсобного приміщення в самому його кінці. Там на нас чекав уже активований портал.