Частина 2.

У реальність повернулася зовсім спантеличена. Нової інформації виявилося надто багато, тож знадобився час, щоби скласти все до купи.

- Що ти побачила? – перепитав Ален напружено.

- Ходімо звідси. Дорогою все розповім, – пообіцяла й першою вийшла до коридору.

Озвучування побаченого допомогло мені більш-менш узагальнити й зрозуміти картину в цілому. Позаяк, мені чудово була знайома пара зі спогадів Наяли; ім’я «Вільям», яке належало їхньому єдиному сину; а також сумна історія смерті єдиної доньки, побудувати цілком логічні здогадки виявилося не надто складно.

- Колись давно батько товаришував із родом Аскетарів. Зараз усі його нащадки, на жаль, мертві, та наше розслідування, як мені здається, напряму з ними пов’язане. Те, що я побачила, дає змогу припустити, що Наста не загинула насправді, коли про її смерть оголосили на всю імперію. Вона з якогось дива роками жила під іменем Юрі й саме тоді, коли потрапила до того літнього табору, готувалася повернутися до сім’ї. Дівчина не раз говорила про свого старшого брата, згадувала, що після закриття зміни вони зможуть нарешті возз’єднатися… Але мені однаково не зрозуміло, як так вийшло, що один із найзаможніших родів допустився настільки страшної помилки, що оголосив власну спадкоємицю мертвою, попри те, що вона була живою? І чому батьки Насти, дізнавшись про її вже справжню жорстоку смерть, відреагували так байдуже й холодно? Дикість якась! Ті поодинокі рази, коли мені доводилося навідувати їх маєток у Верентоні, проходили в затишній і привітній атмосфері. Леді й лорд Аскетар здавалися добрими і приємними людьми.

- Вочевидь, це була лише маска ввічливості. Серед знаті прикидання – розповсюджена практика. Чесні люди довго не живуть, – зітхнув генерал Редвейн.

- Я пам’ятаю цей рід, і ті дві трагедії, з ним пов’язані, – задумливо почухав потилицю пан Остін. - Молодий ще тоді був, смерть їх доньки не розслідував, але чув, що її карета зірвалась у прірву понад двадцять років тому. А ще через дванадцять загинула й уся сім’я. Третій поверх особняка, де розташовувалися спальні господарів і їх єдиного сина, з якоїсь причини серед ночі загорівся. Полум’я розповсюдилося надто швидко, померлі навіть прокинутися не встигли – так і померли у своїх ліжках. Усі троє.

- Тобто це сталося десь через два роки після смерті Юрі… Скільки було років Вільяму на той час? – поцікавився Ален, відчинивши двері до кабінету, де ми зазвичай збиралися, й пропустивши нас із детективом першими.

- Якраз за день до пожежі виповнилося вісімнадцять, – зітхнув сумно Остін. - Шкода малого. Життя не побачив.

- Отже, хлопець досяг повноліття й отримав змогу розпоряджатися родовими коштами. Чи не надто очевидний збіг?

- Що ти маєш на увазі? – не зрозуміла.

- Якщо Юрі насправді була трагічно померлою Настою, а брат, про возз’єднання з яким вона згадувала, був Вільямом, усе незрозуміле ідеально складається. Вільям, вочевидь, любив свою молодшу сестру і з якихось причин не вірив у її смерть, продовжуючи пошуки роками. Або ж вірив, але їх зустріч стала неочікуваною – доленосним збігом обставин. Утім, різниця не велика, й це не грає для нас особливої ролі. Наста планувала повернутися додому, але чомусь приховувала своє справжнє походження. І це вилізло їй боком, вилившись у той нещасний випадок. Керівництво табору вирішило все приховати, але спадкоємець Аскетарів, звідкись знаючи, що його сестра померла за чиєїсь допомоги, розповів усе батькам в надії, що ті забажають справедливості. Але сталося все навпаки: правду приховали, а діло закрили. Тоді Вільям вирішив узяти все у свої руки…

- Гадаєш, саме тому він переслідував Наялу? – здогадалася.

- І не лише це. Підозрюю, саме він убив своїх батьків, щойно отримав офіційний доступ до їх статків. Ви ж робили експертизу ДНК померлих? – звернувся до пана Люттера дракон.

- Ні, – загальмовано хитнув той головою. - А для чого, коли жодних ознак убивства знайдено не було. Пожежу зафіксували як нещасний випадок: її джерелом стала незагашена свічка у спальні господарів. Жодних слідів магічного впливу не виявили, тому справу швидко закрили.

- Отже, чітких доказів, що померлі є сім’єю Аскетарів, а не кимось іншим, немає. А банківські рахунки хоч спромоглися перевірити? – невдоволене від генерала.

- А що там перевіряти? Лорд і леді задовго до своєї кончини склали заповіт, в якому чітко було вказано, що, в разі їх погибелі, всі кошти успадковує їх найближчий родич, себто племінник по батьковій лінії, який на той час мешкав на території Хансерії.

- Надто ідеально все виходить, не думаєте? – зіщулився Ален. - Одна із найвпливовіших сімей помирає за нещасних обставин через день після того, як її єдиний спадкоємець досягає повноліття, а отже, отримує змогу розпоряджатися своїм життям без батьківського впливу. Подорожі, навчання, економічні операції, політичні рухи – все це стає незалежним від офіційних опікунів. Вигідне становище для хлопця, який жадає справедливості й помсти за смерть єдиної сестри. Згадаймо, до слова, що саме на території Хансерійської імперії наш убивця зустрів псевдо-професора-інкуба. Щобільше, копія Франкового щоденника мала всі шанси потрапити в руки якогось хансерійця, бо лабораторія, нагадаю, знаходилася близько до кордону.

- Думаєш, Вільям не помер тієї ночі й увесь цей час саме він убивав причетних до вбивства його сестри? – здогадалася, куди хилить Редвейн.

- Ну, ця гіпотеза має право на існування, однак дуже притягнена за вуха, – нахмурився пан Остін. - Логічність не означає правильність. Юрі могла й не бути Настою. Та й звідки Вільям міг дізнатися, що її смерть не була простим самогубством?

- Він міг стати свідком, – вкинула припущення.

- Це лише здогадка. Проте, – тяжке зітхання, - я не відкидатиму цього варіанту як найімовірнішого.

- Я можу надати гідних некромантів для проведення окремого розслідування щодо ідентифікації померлих під час пожежі. Так ми з’ясуємо, чи дійсно Вільям мертвий, чи все-таки саме він є серійним убивцею, якого ми шукаємо, – запропонував Ален, глянувши рішуче на детектива.