Частина 4.

Ще через день – Ален наполіг на тому, щоб я відпочила трохи від міста й залишилася з ним на острові, – ми повернулися до столиці Мардору й першим ділом завітали до Відомства. Батько після того, що зі мною відбулося, був не в гуморі та й виглядав направду стомленим: роботи назбиралося багато, мене вкотре ледь не викрали, а вбивця досі дихає вольним повітрям. Це його невимовно бентежило і, підозрюю, змушувало відчувати провину. Однак останнє було незаслуженим, бо ніхто не міг і не може передбачити майбутнє.

Переконавши рідного, що зі мною все гаразд, запропонувала перейти до діла. Часу на зволікання не залишилося, з розслідуванням, як і вбивцею, потрібно покінчити якнайшвидше. Тож для початку вимогла ввести мене в курс справ.

- Почнемо, мабуть, із Наяли Пертісон, – першим узяв слово пан Люттер, прочистивши горло. - Ми знайшли й доставили жінку до Відомства, але добути будь-яку інформацію, на жаль, не вдалося. Вона відмовляється навіть згадувати за той табір, а змусити ми її не можемо, бо не маємо жодних доказів її причетності до чогось незаконного.

- Але ми досі можемо використати її як приманку. Вбивця ж не знає, що вона вирішила мовчати, – резонно завважив Ален.

- А Наяла не знає про мій дар. Тож ми можемо використати ще один козир, – втрутилась у розмову.

- Упевнена, що зможеш? – засумнівався батько.

- Принаймні спробувати можна. Іноді в мене виходить контролювати свій дар, – мимоволі кинула сором’язливий погляд на лорда Редвейна.

Якраз нещодавно я безсоромно торкалась його чола – і жодного марення не побачила. Чим не показник? Хоча, згідна, це міг бути разовий виняток із правил. Одначе, так просто здаватися точно не вихід. Зараз важлива будь-яка зачіпка, а свідчення пані Пертісон можуть бути взагалі винятковими. Не дарма ж вона вдає мовчуна. Точно приховує щось важливе.

- В такому разі я організую вам побачення, – кивнув пан Остін.

Цей чоловік теж виглядав змученим. Робота вичавлювала з нього всі сили. Якщо раніше він переймався браком зачіпок, то тепер крутився в колесі, як білка, лиш би поспіти за всім, що відбувалося довкола і в контексті розслідування. Ми нарешті наблизилися до самого фінішу, тож кожному вартувало би бути насторожі й у всеозброєнні. Хтозна, як учинить наш об'єкт, щойно потрапить до пастки.

Якщо взагалі потрапить.

- Ви обіцяли, що розповісте про ритуал, – нагадала я генералу після з'ясування першого пункту свого уявного списку запитань.

- Так, що тобі вдалося дізнатися, Алене? – підтакнув батько, подавшись уперед і склавши руки в замок на столі перед собою.

- Новини не надто втішні, – попередив дракон.

- Це для нас не нове, – хихотнув детектив Люттер. - Говори.

- Почну здалеку. Кілька століть тому на кордоні Синеї з Хансерією жив один навіжений учений, на ім'я Франк. Певний час він працював на мого імператора: намагався винайти універсальні ліки, які могли б вилікувати будь-яку хворобу. Але справи його йшли не надто успішно. Роки невдач призвели до того, що той вдався не просто до чорної магії, а до прадавньої некромантії, котра вимагала кривавих жертв. Ясна річ, мій повелитель того не підтримав і наказав зупинити дослідження. Однак Франк його не послухав, заявивши, що, як ніколи, близький до найбільшого у своєму житті відкриття. Вчений покинув палац, але продовжив свої діяння таємно у власній лабораторії. Вже через кілька місяців я дізнався, що він, збожеволівши, переступив межу неповернення і вбив понад сорок невинних людей. Та не просто вбив, а розчленував кожного, щоб потім зібрати, як пазл, нову людину.

- Але ж це геть не схоже на його першочергову мету, – завважила я вражено.

- Тебе турбує лише це? – здивувався, між іншим, пан Остін.

- Саме так, – відповів на моє запитання лорд Редвейн. - У якийсь момент йому здалося, що ліки – це надто мізерна мета. Він забажав стати творцем, богом для нової істоти, а тому зробив усе можливе, щоб утілити свою ціль в реальність. Божевільний! Франк постійно губився у власних дослідженнях, через що почав писати мемуари, нотуючи кожну дрібничку і в деталях розписуючи процес створення недолюдини. Ми знайшли ці записи, коли накрили його лабораторію, і до цього дня вони зберігаються в таємних секціях імперського архіву. Але, я гадаю, Франк створив копію…

- Яка, ймовірно, потрапила до рук нашого серійника, – здогадався тато.

По його обличчю важко було з’ясувати, про що він зараз думає. Потуплений погляд загубився десь у просторі, а руки, те й діло, перебирали нервово пальці. Я й сама збентежилася, бо вперше почула про створення людини людиною не природним шляхом, а з допомогою магії. Це здавалося диким і неправильним, ба більше – я ніяк не могла збагнути, яким боком причетна до цього богохульства. Що спільного взагалі між мною, вбивцею і людино, яку він хоче створити?

- Я мав змогу ознайомитися зі вмістом мемуарів і, присягаюся, майже все сходиться: кількість, час, спосіб убивства жертв… Той, кого ми шукаємо, однозначно затіяв довести почате Франком до кінця.

- Божевілля якесь! – прокоментував батько, і я з ним була цілком згідна. - Цей триклятий ритуал не пояснює, чому наш об’єкт своїми жертвами обрав саме тих, хто так чи так був пов’язаний із тим літнім табором.

- Це ми дізнаємося або зі спогадів Наяли, або з зізнання самого вбивці, – знизала плечима.

- А що там із рештою жертв? Ви знайшли їх? – поцікавився в лорда Хезенвіка Ален, тим самим зачепивши ще одне цікаве мені запитання.

- Ще ні. Але шукаємо. Про зникнення дівчат, зображених на тих портретах, ніхто не повідомляв. Далеко не у всіх є родичі, а ті, що є, не переймаються долею зниклих.

- Так, мені пощастило значно більше, – невесело всміхнулась, ледь не слізним поглядом обвівши всіх присутніх. - Дякую, що допомагаєте мені.

- Не варто. Це наш обов’язок, – відмахнувся збентежений пан Остін.

- Ти – моя донька, тож тут без варіантів. Я тебе не покину. Ніколи! – додав серйозно тато, звівшись зі свого місця й міцно мене обійнявши, як це було колись. Я часто в дитинстві втрапляла у різні халепи й завжди знаходила втіху й розраду в ось таких щирих батьківських обіймах. Вони знаходили мене, незалежно від того, була я винуватцем біди чи жертвою. Тож я ніколи не відчувала нестачу підтримки.