Частина 2.

- Це справжнє безумство, – важко дихаючи, прокоментував Ален те, що щойно відбулося між нами.

Ми обоє важко дихали. Я продовжувала сидіти в чоловіка на колінах, опустивши голову йому на плече. Заплющила очі й мовчки насолоджувалася тим, як його гаряча рука ніжно гладить мене по спині. Ця його дія дивним чином приносила мені спокій. І, так, я досі не усвідомлювала безглуздості й водночас важливості свого вчинку, або ж просто не хотіла цього робити.

- Все моє життя – суцільне безумство. Тож не акцентуватимемо на цьому особливої уваги, – спромоглася тільки на шепіт.

- Мені просто прийняти той факт, що ти користуєшся мною? – долинуло насмішкувате, проте я відчула, як м’язи лорда напружилися.

- Я… Так, мабуть, саме так і треба вчинити, – моя відповідь була більш ніж нахабна. І якби я знаходилася на місці генерала, абсолютно точно образилася б. Саме тому розщедрилася на пояснення: - Якщо ми почнемо про це думати, я загублю себе в роздумах, звинуваченнях і картаннях. Бо все це надто складно й надто безпринципно. Просто забудьмо про момент моєї слабкості…

- Але ж ти зробила це якраз, щоб нагадати. А тепер говориш абсолютно протилежні речі.

- Я, – закусила губу, - сама не знаю, що накоїла. Цей поцілунок був наслідком мого шоку. Він нічого не означає.

Останні слова, на диво, далися мені важко. Все моє єство протестувало проти їх правдивості, але це налякало мене ще більше. Я ж не можу закохатися в цього чоловіка. Це видається мені протизаконним, як би смішно не звучало.

Але в чому ж істинна причина?

Сама не знаю, хоч і прагну отримати чітку відповідь. Просто щось всередині мене активно бунтує проти думки, що між нами з драконом можуть бути якісь романтичні почуття. І це «щось» холодом огортає моє серце, боляче його стискуючи. Й так постійно, особливо зараз. Я буквально чую його пекучий стукіт у своїй голові.

- Мередіт! – до кімнати увірвався Олівер.

Охнувши від подиву, а ще більше – сорому, миттю зіскочила на ноги, не знаючи, куди себе діти. Проте Сайрекс, здається, навіть не помітив, у якій пікантній позі ми з драконом розмовляли. Він просто підлетів до мене і, схопивши за руку, мовчки повів геть. Не злий, не ображений, проте чимось схвильований.

До обличчя прилив жар. Мене застали за майже зрадою, і я прекрасно розуміла, що це означає.

Розрив і без того нереальних стосунків, які ще нещодавно мали всі шанси на розквіт. Принаймні, мені так здавалося. Від цього на очі набігли сльози. Але той колючий холод, яким мене накрило поруч з генералом мить тому, щез, наче його й не було.

- Пусти її! – дорогу нам перегородив розлючений дракон.

- Вона не твоя власність, – процідив крізь зуби Олівер, спробувавши обійти перепону.

Проте Ален схопив мене за іншу руку, через що я відчула себе канатом, якого почали тягати зі сторони в сторону.

- Мередіт, залишся, ми ще не договорили, – наказав Редвейн і потягнув до себе.

- Це наше побачення, тож приділи хоч трохи своєї уваги мені, – смикнув на себе пан Сайрекс. - Я теж хочу сказати тобі дещо важливе.

Серце пропустило удар, ледве не захлинувшись надією почути таке жадане зізнання. Хоч тепер воно здавалося малоймовірним. Я заглянула чоловіку в очі й безповоротно потонула в їх тягучій безодні; вдихнула його солодкий аромат – і ледве не розтеклася калюжею гарячої води на підлозі. Приплив жару був настільки різким, що я ледве встояла на ногах: голова запаморочилася так, що на мить забула, де я і з ким.

- Поглянь на мене, – наче з пелени туману долинув різкий голос Алена.

- Ходімо, – попросив Олівер – і я скорилася. Мовби зачарована, вивільнила руку з полону дракона й зробила кілька кроків слідом за професором.

«Що зі мною?» – вдарила в голову раптова дивна думка. Тіло здавалося непідконтрольним, а туману в очах було надто багато: я не бачила нічого й нікого, крім Сайрекса. Це здавалося неправильним, та боротися, опиратися я не могла, адже воля моя вже мені не належала.

- Алене… – прошепотіла я геть тихо (а, може, просто подумала), відчувши, як упадаю в липку істерику.

Ноги рухалися самі, думки перетікали в’яло, страх обпік мені груди, поки внутрішній голос волав про небезпеку.

Я зібрала всі свої сили в кулак і завмерла. Лиш боги розуміли, яких зусиль мені це вартувало.

- Мередіт? – у невдоволеному здивуванні вигнув брови Сайрекс.

Його очі на мить спалахнули дивним сяйвом, від якого пути, котрі сковували моє тіло, наче посилились. Після цього я зрозуміла, що причина мого кепського самопочуття, швидше за все, криється конкретно в цій людині. Усвідомлення цього отверезило, пройшлося крижаною хвилею по тілу, пробуджуючи в мені невимовну лють, змішану з глибоким розчаруванням.

- Алене! – цього разу вдалося закричати.

І дракон почув. Не міг не почути. Він грізною фігурою виріс попереду гарненько вмастивши супернику кулаком по обличчю. Той, не встоявши на ногах і крутнувшись на сто вісімдесят градусів, упав, забруднивши блискучу підлогу кров’ю.

Дивна магія вмить щезла – і я відчула, як тремтять мої ноги від знемоги.

- Тримаю! – генерал підняв мене на руки і, спустивши з пальців якесь закляття, поніс до сходів.

Вихопивши поглядом когось із вартових, він віддав короткий наказ схопити Сайрекса, опісля витворив портал і переніс нас до тераси свого острівного будинку.

- Дихай глибоко, але неспішно, – попросив він ніжно.

За мить мене опустили на прохолодний м’який лежак, приклавши руку до чола.

- В тебе температура…

- Все добре, – слова, одначе, далися важко.

Туман в очах нікуди не подівся, хоч тіло й покинули невидимі пута. Зараз я почувалася значно краще, ніж мить тому. Але слабкість була такою, наче мене долало магічне спустошення. Раз я вже відчувала щось подібне. А саме – в момент, коли прокинувся мій дар.

- Скажи, якщо не стане краще. Я викличу лікаря, – гаряча рука дракона прибрала з мого обличчя пасмо неслухняного волосся.