Частина 4

Синій оксамит, наче друга шкіра, облягав тіло. Непристойно високий виріз оголяв майже всю ногу, обриваючись десь на середині стегна. Високі рукавички з тієї ж тканини щільно прилягали до рук, на їх поверхні прикраси з білого золота виглядали особливо ефектно. Голі плечі звабно магнітили погляд, демонструючи шовкову шкіру, всипану косметичними блискітками. Високі підбори додавали образу витонченості й робили мене значно вищою. Волосся зібрала у високу елегантну зачіску, макіяж зробила стриманий, адже основний акцент робився на сукні.

Покликала вартових, завмерши посеред кімнати.

- Ох, мать… моя жінка! – не стримався Мрет.

Крес лише вражено присвиснув, тихо прокоментувавши:

- Сміливий вибір.

- Що скажете? – запитала, вдоволена їх реакцією.

- Скажу, що якби так одяглася моя кохана, я б її за поріг дому не випустив, – похмуро заявив Мрет.

- Не можна бути таким нудним, – закотила очі.

- Не можна бути такою вродливою! – заявив натомість Крес. - Лорду Редвейну з вами неабияк пощастило.

Я здригнулася. Уявила реакцію дракона й тихо зраділа, що він зараз далеко звідси. Чомусь здавалося, наче чоловік подібного образу не схвалив би. Хоча яке він має на це право? Проте від такої думки кров забурлила у венах ще більше. Захотілося на зло постати перед ним у такому вигляді… А далі що?

А далі мені не вистачило фантазії, тому я полишила дурні фантазії й, підхопивши білу шубку – таки ввечері на вулиці холодно, – попрямувала до виходу.

На жаль, Олівер Сайрекс не володів здатністю творити портали, як це постійно робив Ален. Тому до місця зустрічі довелося рухатися на своїх двох. Добре, що йти далеко не потрібно було: біля центральних воріт уже чекала розкішна чорна карета із тонованими вікнами.

Я зітхнула з полегшенням, зрадівши, що особистість мого кавалера залишиться в таємниці. Таки не сильно хотілося, аби академією поповзли непотрібні чутки про роман студентки з викладачем – репутацію тоді навряд чи відмию.

Під поодинокими захопливими, а подекуди й заздрісними, поглядами інших студентів я чинно пройшла до транспорту. Постукала тихо у двері, дочекалася, поки їх відчинять, а тоді, прийнявши люб’язно простягнуту кавалером руку, увійшла всередину.

- Ой! – пискнула, зобачивши дракона.

- Ох, йо… ма-йо! – прокоментував той мій вигляд.

Але чомусь здалося, наче Ален хотів сказати щось більш непристойне.

Таке ж, як і мій наряд.

Очі чоловіка вмить потемніли, груди почали важко здійматися, ніздрі роздулись…

Я поспішно вирвала свою долоню з його руки (бо саме цей нахаба мені її подав) й перевела збентежений погляд на похмурого Олівера.

- Я думав, у нас побачення, – розчаровано видав той.

- Я теж, – істерично хихикнула, - так думала.

- От стер-р-рво! – прогарчав генерал, влаштувавшись навпроти професора й посадивши мене поруч.

Силоміць. Та пручатися я не стала, злякавшись гніву лютого ящура.

Хоча куди вже більше?

- Маєш неймовірний вигляд, – спокійно зазначив пан Олівер.

Настільки спокійно, що мені аж сумно стало. В його очах я чомусь не побачила того захоплення, яке випромінювали раніше вартові чи навіть зараз лорд Редвейн. Просто спокійна ввічливість.

- Дякую! – відказала в тій же манері та здивовано глянула на лорда Редвейна: - Про кого ви?

Навряд чи озвучене раніше ним слово характеризувало саме мою без перебільшення нескромну персону.

- Про власницю будинку моди, який невдовзі перестане існувати, – тихо прогарчав чоловік, так і не випустивши моєї кінцівки.

І настільки щирою була ця обіцянка, що я мимоволі поспівчувала…

Стривайте!

- То це ти надіслав цю сукню? – здивувалася, аж підскочивши на місці.

- Я замовляв зовсім іншу, хоча спершу, зізнаюсь, дивився саме на цю, – пробубнів зніяковіло генерал. - Підла лисиця перекрутила все по-своєму і тепер на неї чекатимуть великі неприємності.

Одразу згадався напис на листівці: «Твій кавалер має хороший смак, але не вміє робити правильний вибір. Тож я зробила це за нього». Я злегка всміхнулася, впізнаючи почерк майстрині: вона любить подібні витівки. Але дракон, схоже, не оцінив.

- Не смій шкодити Вітторі, – попередила його суворо. - Вона професіонал, яких світ моди ще ніколи не бачив!

- Вона – збочена жінка, не здатна надати своєму клієнту нормальні послуги, – не погодилися зі мною.

- Мене вона цілком задовольняла раніше.

- Не сперечаюсь, ти приголомшливо красива і неймовірно сексуальна, – останнє мені гаряче прошепотіли в самісіньке вушко, - але саме через це я не можу дозволити, аби хтось іще бачив тебе в такому вигляді.

- Тобто? – щиро здивувалася я.

- Ми за мить повернемося! – кинув червоному від невдоволення Оліверу Ален і раптом затягнув мене в портал.

Я й пискнути не встигла, як опинилася посеред майстерні леді Вітторі.

- Ми зачинені! – попередила власниця незворушно, навіть не поглянувши в нашу сторону.

- Для мене зробите виняток, – гаркнув Ален, і та, пискнувши, підняла здивований погляд на нас.

- Добрий вечір! – привіталась я зніяковіло.

- Нам потрібна інша сукня! – суворе.

- Обміну не робимо.

- Ми не обмінюємо, а купуємо іншу. Ця залишиться для… – короткий погляд в мою сторону й хрипле: - особливого випадку.

- Я вражена! – констатувала Вітторі.

- Але не такою мірою, як я, – зазначила похмуро.

- Перевдягайся! – гарчання, яке змусило ворушитися всіх. Навіть напівсонну прибиральницю в кутку зали.

Не знаю, чому, але я вирішила поводилася слухняно. В такому вигляді дракон лякав іще більше, тож розсудливо вирішила не нариватися на великі неприємності. Зрештою, самій собі ворогом стати не хочеться.

Але сукні було шкода. Вона наповнювала мене відчуттям справжньої жіночності. В ній я достоту почувалася розкішною жінкою, а не звичайним шкідливим дівчиськом.