Частина 6.

- Це не боляче? – запитала настільки раптово, що не одразу зрозуміла: вголос це сказала чи подумки.

- Що саме? – не зрозумів Ален.

- Перетворення.

- Ні. Весь процес контролює магія. Це, навпаки, дуже навіть приємні відчуття, я б сказав.

- А як ви переходите в другу іпостась, коли магічно виснаженні? Адже таке буває? – продовжувала я випромінювати цікавість, одночасно з цим розрізаючи свій шмат м’яса.

- Вкрай рідко, але буває, – кивнув чоловік, взявшись і за свою порцію. - Та це ніяк не впливає на мого дракона, бо він – частинка моєї суті.

Я кивнула, приймаючи відповідь. Свою цікавість цілком втамувала, тому далі ми їли мовчки.

- Ти приваблюєш мене ще більше, коли не поводишся, як вредний колючий дрібний їжачок, – раптом завважив мій сьогоднішній кавалер.

Здивовано здійнявши брови, я повільно дожувала й уточнила:

- Їжачок? – чомусь це звучало смішно. Я не образилась, проте відповіла в тій же манері: - А ви мені нагадуєте пафосного кота, котрий до того ж постійно лізе не у своє діло.

Говорила я спокійно та ввічливо. Бажання хамити чи проявляти якісь бурхливі емоції зараз узагалі не було. Хотілося затишної тиші та спокою.

- Якщо не лізтиму, ти про мене забудеш, – знизав той плечима. - А я цього не можу допустити.

- Досі хочете завоювати моє серце? – запитала грайливо.

- Ніколи не покину цих намагань, – серйозно кивнув генерал.

- Що ж, у вас не погано виходить, – зізналася неочікувано навіть для себе самої.

Губи дракона розпливлись у щасливій посмішці. Він зробив ковток вина і щиро зізнався:

- Я радий це чути. Отже, надія є – цього достатньо.

- Для вас насправді так важливий цей зв’язок?

На мене поглянули з гіркою веселістю.

- Це не просто зв’язок, це, наче, частинка душі, продовження тіла. Я щодня борюся з нестерпним бажанням схопити тебе й заховати від усього світу, зробити тільки своєю…

Здригнулася, почувши це, та наступні слова трохи заспокоїли:

- Втім, я розумію, що це лише налаштує тебе проти мене. На жаль, ти, майже, не відчуваєш цього тяжіння, тому не знаєш, наскільки це для нас важливо. Наскільки це важливо для мене, в першу чергу. Не бачити тебе або бачити з іншим – справжня нестерпна мука.

- Співчуваю, – промовила я щиро, вловивши в очах генерала справжні відблиски болю. Він говорив чисту правду, і це змушувало мене йому співпереживати. Проте допомогти я нічим не могла. Серце не змусиш навмисно когось покохати.

- Не треба, – похитав чоловік головою. - Мій дракон обрав гідну пару. Вже це робить мене щасливим.
Я зашарілася й опустила погляд. Комплімент був приємним, як і турбота дракона. Цей вечір дійсно став особливим. Мабуть, уперше з моменту балу я розмовляла з цим чоловіком так невимушено. Вперше він мене не дратував, а навіть злегка симпатизував. Пізніше я зловила себе на думці, що, на диво, не хочу повертатися в гуртожиток. Мені було добре тут і зараз. Насправді.

Проте всякі розмови закінчуються, і навіть найзатишніші та найприємніші побачення доходять кінця.

Я вже практично дрімала в тому кріслі, коли гаряче драконове дихання торкнулося моєї щоки.

- Мередіт, люба, час вирушати додому, – почула я тихе й відчула, як гарячі пальці заправляють мені за вушко неслухняні пасма.

- На дракона знову не полізу. Я стомилася, – буркнула сонно.

Почувся сміх.

- Я активую портал. Підіймайся. Інакше змушений буду знову нести тебе на руках.

- Говорите так, наче це вам не подобається.

- Ну чому ж? Я просто в захваті від змоги тебе торкнутися. Проте ти зараз надто спокуслива й беззахисна, а я – достатньо сміливий, щоб цим скористатися.

Натяк зрозуміла не повністю, проте сприйняла його, як повноцінну погрозу. Саме тому миттю скочила на ноги. Але ті зрадницьки підкосились, вклавши мене просто в обійми Алена.

Той широко всміхнувся. Опустив гарячий погляд на мої губи, злегка привідкриті. Нас розділяли мізерні сантиметри, я буквально відчувала своїм тілом його серцебиття, і це якось дивно на мене впливало. Розганяло кров по всьому тілу, мурахами вкриваючи потилицю, груди й завмираючи важким каменем внизу живота. В роті пересохло. Я швидко облизала губи й зустрілася з палким поглядом генерала.

Лорд Редвейн здригнувся. Його руки посилили хватку так, що між нами взагалі не залишилося вільного простору. Та я не стала пручатися чи обурюватися. Просто змовчала, заворожена медовим сяйвом його зіниць.

- Пробач, – прозвучало зовсім тихе, наче легкий подих вітру.

А потім мої губи накрили його. Так легко й чуттєво, що мені здалося, наче це ілюзія. Галюцинація, породжена п’яною головою. Проте відчуття були більш ніж реальні, і я, розуміючи це, не зробила абсолютно нічого. Не відштовхнула Алена, не розізлилася, не нагородила заслуженим ляпасом… Просто дозволила собі насолодитися цим моментом, бо це було насправді дуже солодко і, на диво, приємно.

Мій перший поцілунок. Жодному зі своїх колишніх я такого не дозволяла, вони навіть рукавичок при мені не знімали. А тут абсолютно чужа людина за один вечір порушила всі можливі правила.

Однак довго наше маленьке шаленство не тривало. Лорд Редвейн відсторонився першим. Важко було зрозуміти, що він відчуває. Я й сама почувалася розгубленою і дещо схвильованою, проте, чомусь, не шкодувала про скоєне ним. Мені не було неприємно. І це неабияк лякало й дивувало, адже мене цілував чужинець, майже незнайомець; той, хто ще вчора дратував, злив і викликав у мені ненависть. Тому я вирішила вдати, буцім між нами нічого не сталося. Так, дала задню.

Боягузка.

Одначе, й сам Ален жодним чином не прокоментував те, що між нами сталося. І за це я подумки йому подякувала.

До порталу ввійшла смачно позіхаючи й мріючи про гарячу ванну та солодкий сон. Таки алкоголь і втома брали своє. Одначе тихе гарчання позаду змусило завмерти й боязко озирнутися.

- Що це з вами? – запитала здивовано в генерала.