Частина 3.

- Нечувана наглість! Ви зганьбили мене перед…

- То це тобі цей… кадр запав в душу? – злісно поцікавився дракон, нависнувши наді мною, наче грозова хмара над одиноким деревом у полі.

Ми знаходилися в моїй гуртожитській кімнаті, куди щойно перенеслися порталом. Крес за наказом лорда Редвейна чекав за дверима.

- Це не кадр, а Олівер Сайрекс! – поправила чоловіка, охоплена не меншою злістю.

- Чим ти тільки думала, коли вирішила втікати? Ти хоч розумієш, якому ризику себе піддала?

- Ситуація була контрольована, – заперечила я.

Дракон застогнав й роздратовано заплющив очі. Зробив декілька глибоких вдихів і вже більш спокійним тоном додав:

- Після того, як Крест утратив тебе з поля зору, ми спробували застосувати закляття пошуку, та воно не спрацювало. Можливо, поясниш, чому? – тон голосу лорда був колючим, наче шипи троянд.

- І гадки не маю, – знизала плечима, - можливо, ви допустилися якоїсь помилки.

Брови генерала здивовано поповзли вверх, і я зрозуміла, що зморозила справжню дурню. Такий досвідчений маг, як він, навряд чи би не зміг вправно застосувати настільки легкі чари. Та все ж пояснення могло бути будь-ким. Не обов’язково списувати все на загрозу моєму життю.

- Мередіт, укотре повторюсь, я не бажаю ставати тобі ворогом, але спробуй бути трохи відповідальнішою. Людина, що прагне твоєї смерті, досі на волі, а ти достатньо довірлива, щоби погодитись із першим зустрічним піти на побачення. Це нерозсудливо!

- Можливо, й так, але, впевнена, Оліверу можна довіряти.

- Назви бодай одну вагому причину, – холодно попросив генерал, не зводячи з мене свого грізного погляду. Наша розмова й моя легковажність (до речі, не визнана мною самою) його, вочевидь, неабияк дратували.

Зрозуміла річ, я змовчала. Яку б причину я не назвала, вона у всякому разі буде недостатнім доказом для лорда Редвейна. Він засліплений ревністю, надто черствий, аби зважати на мої почуття. Але вони не пусте місце. Мені здається, я справді закохалася в пана Сайрекса. Не знаю, як і коли це сталося, але його образ не полишав моїх думок з моменту нашого знайомства. Звучить неймовірно смішно й – о, боги! таки згідна – легковажно, але я просто озвучую свої раптові почуття.

- Дівчинко, ти ще надто молода, аби з першого погляду розпізнавати поганих людей. Але, повір мені, цей Олівер не схожий на людину честі. Він викликає в мені сумніви, – вже більш спокійно продовжив Ален.

- Він пробуджує у вас ревнощі, – поправила я ображено.

Дракон важко опустився на ліжко, котре під його вагою зі скрипом прогнулося. Чоловік загалом виглядав утомленим, і я лиш добивала його цією безглуздою розмовою, проте питання потребувало вирішення. До того ж я хотіла чітко розуміти, в якому знаходжуся становищі.

- Що саме Крес мав на увазі, коли говорив, що я тепер під вашим наглядом? – поцікавилася обережно.

- Хлопці продовжать тебе захищати на території академії, проте з цього моменту ти повинна завжди носити ось це, – мені простягнули невеличку коробочку, всередині якої виявилися мініатюрні сережки у вигляді колібрі.

- Що це? – приймати подарунок я не поспішала.

- Те, що допоможе мені завжди знати твоє місцезнаходження. Щобільше, доводжу до твого відома, що відтепер без мого супроводження тобі не можна виходити за межі академії.

- У вас немає іншої роботи? – запитала насмішкувато.

- Ну чому ж, є. Два великих клопітких розслідування: політичне і твоє. Вимушений зазначити, що ти своєю поведінкою значно ускладнюєш моє й без того важке життя. Тому тепер тобі суворо заборонено покидати територію навчального закладу без мого прямого на це дозволу. В гіршому випадку зачиню тебе у своєму домі на острові, аби точно бути певним, що ти не влізеш у чергову проблему.

- Не маєте права! – обурилась я.

- Ще як маю, – не погодився дракон. - Можу продемонструвати дозвіл від твоїх батьків і наказ імператора в письмовому вигляді, якщо потрібно.

- Ви нестерпний!

- Плачу тобі тією ж монетою.

- Тримайте свої копійки при собі.

Дракон самовдоволено вискалився, після чого зробив глибокий вдих і мовив серйозно:

- Я перевірю цього Сайрекса, дізнаюся, чи варто йому довіряти. А ти тим часом тримайся від нього якомога далі. В разі, якщо виявиться, що він цілком нормальний, ходіть на побачення скільки завгодно. Але зараз… – на мене кинули суворий погляд.

- Звідки мені знати, що ви не маєте на меті чогось недоброго? Адже вам не вигідно, аби я була з іншим, – зіщулила недовірливо очі.

- Я – людина честі, моє слово, на відміну від… дечийого, має свою вагу.

І сказано це було таким тоном, що я, притлумивши язик, згідно кивнула. Та про себе додала декілька нюансів: я сама не сприятиму нашим з Олівером зустрічам, проте якщо вони відбуватимуться випадково, нікуди не тікатиму. Зрештою, я ж не хочу вкінець відлякати від себе чоловіка. В мене на нього зовсім інші плани.

- Я намагатимусь, – пообіцяла стримано.

- Добре, – схоже, генерал мені не сильно повірив. Не велика проблема. Головне, що питання вирішене.

- Що ж, – чоловік піднявся й направився до виходу, - більше не затримуватимусь. Проте, гадаю, ми з цим Сайрексом повинні змагатися на рівних.

- Теж запросите мене на побачення? – всміхнулася втомлено й недовірливо, на що, на диво, отримала ствердний кивок.

- Завтра в тебе вихідний, як мені відомо. Зроби вранці всі справи, аби ввечері бути вільною.

- Це не надто схоже на запрошення, – схрестила руки на грудях.

- Я не запрошую, я попереджаю, – незворушно зазначив той і зник за вхідними дверима.

Я вкотре за вечір важко зітхнула й відкинулася на прохолодну подушку. Важкий день видався, хоча до вечора ще жити й жити. Тем для роздумів назбиралося чимало, але голова пуста. Не погано було б якось відволіктися.

Погляд блудливо пройшовся кімнатою й зачепився за гору старезних книг, що стояла при вході. «Некромантія» – прочитала я подумки напис на одному з фоліантів і миттю згадала завдання, котре вранці дала Кресу.