Частина 2.

- Кого я бачу! Невже мої очі мені зраджують? – почула, вартувало завітати до крамниці леді Вітторі.

- Ви ще занадто молода, аби скаржитись на зір, – усміхнулась їй моя мама, після чого жінки (до слова однолітки) обмінялись «примарними» поцілунками.

- Проте достатньо доросла, щоби ремствувати на діряву пам’ять. Скільки ми вже не бачились? Рік-півтора?

- Три, – підказала я послужливо.

- Навіть так? Не пригадую, щоби ви попереджали свою модну фею-чарівницю про такий тривалий від’їзд. А я, між іншим, великі надії на вас покладала, – ображеним тоном поділилась стилістка, після чого розчаровано пояснила: - Мій ювілейний показ мод повинен був відбутися за вашої безпосередньої участі. Я такі дивовижні екземпляри підготувала, що сяйво зірок би затьмарили. ТАКОГО вибуху світ стилю ще ніколи не бачив.

- Упевнена, ви й без того перевершили саму себе, – спробувала підтримати жінку, на що та лиш похитала головою, сумно відказавши:

- Я – людина віддана своїй справі не тільки розумом, а й серцем і душею. На створення деяких суконь мене надихнула твоя невимушена наївна легкість. Зухвалість і ніжність, пристрасть і стриманість – речі, здавалось, не поєднувані, але який «бум» вони витворили – важко й уявити. Ці унікальні вбрання так і не побачили світ, вони чекали на тебе і, якщо вже ви обоє тут, гадаю, мої творіння таки дочекалися свого зіркового часу, – в очах леді Вітторі загорілось яскраве полум'я передчуття чогось грандіозного.

Я не губилась у здогадках, не пробувала уявляти, бо знала напевне, що жодна людина не перевершить геніальності цього сповна обдарованого творця. Тому мовчки прямувала за власницею крамниці до її власного кабінету, тобто майстерні, де народжувались і втілювались у реальність усі ексклюзивні речі бренду.

- Раджу вам присісти у крісло, аби зручніше було ловити щелепу, – поблажливо глянула на нас хазяйка магазину, після чого викотила з величезної шафи манекен, накритий поверх сукні чорним полотном.

Одним різким рухом вона скинула непотрібну тканину, явивши нашому погляду без жодних перебільшень вбрання богів. Воістину, нічого прекраснішого у своєму житті я ще не бачила, ба більше не вдягала. Ось воно – втілення всіх знаних і незнаних жіночих мрій і бажань, вершина ідеалу витонченості, справжній виклик правилам моди…

- Неймовірно, – тільки й змогла вимовити, не в змозі відвести очей від плаття.

А глянути було на що: витончені, деталізовані, вирізьблені із золотої пластини реалістичні крила слугували верхнім корсетом, під яким задля зручності розташовувався шовковий шар тканини, й обережно обплітали груди, схрещуючись на талії. Далі починався в міру пишний шар фатину – не люблю цю тканину, але тут вона виглядала справді ефектно: насичено-чорний матовий колір поступово переходив у темно-синій, що, своєю чергою, зі самого низу змінювався декількома сантиметрами майже прозорого шару лише з легким відтінком попереднього кольору. Поверх цієї краси золотими ж нитками модельєр вишила, підозрюю, проєкцію зоряного неба. Важко не впізнати сузір’я Лева чи Скорпіона, коли все дитинство спостерігала за ними з невеличкої галявини, прилеглої до нашого маєтку території. Як зірки, жінка використала діаманти різних розмірів. Їх грані гарно відбивали світло, створюючи ефект мерехтіння, і це по-справжньому вражало. Я всім серцем жадала придбати цю сукню, яку б суму не довелося за неї віддати. А ще яскраво відчувала, як у грудях розпалюється давно забутий вогник азарту та терпкого передчуття слави.

- Ви перевершили… все, що тільки можна було перевершити! – озвучила мої думки мати, в чиїх очах я бачила схожий з моїм захват. - Ми придбаємо її, якщо це можливо.

- Так, так, звісно, – зраділа леді Вітторі, навіть у долоні заплескала.

- Вона, без заперечень, ідеальна, але мені потрібна інша, – видихнула з важким серцем і поспішила додати: - Цю ми також візьмемо.

- Не зовсім тебе розумію, золотко, – жінка виглядала по-справжньому здивовано. Здавалось, навіть у найсміливіших жахах їй не снилось, що я спроможна відмовитись від такого дива. - А-але чому?

- Перед повинен бути повністю закритим. Жодних декольте чи напівпрозорих тканин, – ці слова дались мені ще важче, в горлі утворилась грудка важко стримуваних емоцій, котрі нагнали на очі непрохані сльози.

- Що за маячня?! Не пригадую, щоб ти була настільки скромною, – здавалось, мамина подруга починала не на жарт злитись.

Її геніальний шедевр купують, але відмовляються показувати публіці – нечувана образа для творців моди.

Аби уникнути зайвих пояснень, підійшла до модельєра і, послабивши верхні ґудзики плаття, приспустила тканину так, щоб оголилася шкіра на місці, де схвильовано билось серце. Мій великий секрет, слід того самого минулого, від якого я так старанно намагаюсь утекти, моє слабке місце – серце. Точніше акуратний, але довгий, хвилястий, рубцевий шрам, що залишився з тієї сумнозвісної ночі, коли моя душа ледь не зустріла предків по той бік Межі.

- Боже, що з тобою трапилось? – охнула вражена жінка. - Хто посмів…? Сподіваюсь, його покарали?

Я здригнулась від згадки про винуватця. Досі не знаю, ким він був, але повністю впевнена в тому, що він живий і зараз десь гуляє на волі. Якщо тоді не зловили, навряд чи пізніше пощастило це зробити. Залишається тільки сподіватись, що нелюд, котрий намагався вирізати мені серце, через що назавжди залишив потворою, перебуває зараз далеко звідси. Не хочу й думати про те, що ця тварюка ходить десь поблизу.

- А вивести пробувала? – обережно, боячись зачепити мене за «живе», уточнила леді Вітторі.

- Це слід від магічної зброї, він не піддається магії, – з жалем зітхнула я.

На деякий час модельєр задумалась. У приміщенні запанувала напружена тиша, перервати яку ніхто не наважувався: я чекала якоїсь реакції від жінки, мама просто боялась «сказати щось не те» і тим самим спровокувати в мене зайві страхи чи мимоволі нагадати про огидність каліцтва, яке тепер зі мною на все життя.