Глава 1

"Коли  розбивають сердце - людина не хоче жити. Хоче позбутися від болю, який розріває душу. Це настільки страшна мука, що багато хто не може її перебороти."

Ніч. Вона була сьогодні особливо загадковою. Темне небо було всипано мільярдами крихітних зірок, які освітлювали шлях дівчині з розбитим сердцем. Маленькі сніжинки падали на, вологе від сліз, обличчя. Це був перший сніг цього року, але дівчина його не помічала через завісу гірких струмків болю, які лились з її неймовірно красивих блакитних очей. Люди не помічали її. Їй було від цього навіть краще. Вона хотіла піти з життя не поміченою. Проходячи магазин "Ice-cream" вона зупинилась. В голові почали з'являтися до болю знайомі моменти минулого. Вона бачила як маленька дівчинка в червоній сукні в горошок тримала тата за руку і просила купити їй морозива. Її улюбленого з полуничним сиропом. Як тато посміхаючись називав її - ягідкою і беручи на руки заводив до магазину. Дівчина з всієї швидкості хотіла підбігти до чоловіка, але це був міраж. А вона так хотіла обійняти тата знову... 
Відкривши двері магазину вона невпевнено переступила його поріг. Магазин був маленьким, але у нього була величезна популярність. Всі з'їзджалися сюди щоб скуштувати неймовірно смачне морозиво сім'ї Ватсів. Черга була не великою, тому дівчина стала чекати. Чекала вона хвилин п'ять і нарешті підійшла її черга. 
- Доброго вечора, чого бажаєте пані?, - спитав трішки повненький чоловік. Це був власник магазину
- Мені... Будь-ласка пломбір з полуничним сиропом, - тихо промовила вона. 
- Мені також, - сказав хлопець, що стояв за спиною блакитноокої. 
- Добре, зараз все буде, - посміхаючись сказав власник і кудись відійшов. 
На плечах у дівчини був рюкзак. Хоч у ньому був лише телефон, він обтяжував дівчину і немовби не давав дихати їй. Вона його зняла і поклала на стілець, який стояв біля прилавку. В цю ж секунду повернувся чоловік. 
- Прошу вибачення, у нас залишився тільки один ріжок. Сьогодні було багато покупців,- з винним поглядом промовим власник. 
- Добре, дякую, - швидко промовила дівчина і вийшла з магазину. 
"Можливо це на краще. Мені було б ще більш боляче." - подумала вона. 
Вона незоглянулась, як вже стояла на мості. Бурхлива річка билася об каміння на берегах. Ріка була стривожена. Дівчина декілька хвилин дивилася на небо. Люди кажуть, що зірки - це люди, які померли. Вони з небес приглядають за своїми рідними, котрих покинули. Дівчина намагалися роздивитися, побачити в небі зірку тата, але через сльози не змогла. 
Трішки підійшовши до краю моста, вона закрила очі і нахиляючись відчувала, як її ноги потроху відриваються від землі. Їй не було страшно. Їй було добре. Вона знала що скоро скінчиться біль і її сердце, її душа не болітиме. Ще пару секунд і вона відчує полегшення. Один... Два... Три... 
Несподівано вона відчула, як її хтось різко притулив до себе. Вона відчувала як її хтось обіймає. І їй було настільки добре, що вона в одну секунду подумала, що померла і обіймає її ангел. Вона хотіла щоб так було вічність...
- Ти дурепа?, - несподівано над самим вухом дівчини пролунав ніжний чоловічий голос. 
-Так, - тихо відповіла вона. 
Далі була темрява...