Глава 12 "Остання"

Недільний ранок, ми з сестрою на кухні снідали.

-Сьогодні буде веселий день.

-О так, допит кілера, допит того хлопця, що втік. Щось веселіше придумати складно.

-Це точно. Особисто я все ще в піднесеному настрої, через те, що вчора виявила відбитки пальців на клинку.

-Це був справжній джек-пот, тепер у нас є докази. Але немає затриманого вбивці, щоб довести його провину.

-До речі, а що ти думаєш з приводу того хлопця, що ми затримали вчора?

-Думаю, він не вбивця, і не співучасник.

-Я теж так вважаю, ну не міг вбивця так прорахуватися.

-Ми, звісно, сьогодні звіримо відбитки пальців його і ті, що були знайдені на клинку, але думаю, що вони не збігатимуться.

-Та 100% це не його відбитки. Ну не схожий він на вбивцю.

Ми збиралися на роботу ще приблизно хвилин 30, і зібравшись, вийшли з дому. Пройшовши пішки 10 хвилин, ми дійшли до відділку. Зайшовши в будівлю, ми піднялися на потрібний нам поверх і попрямували в кабінет інспекторів.

-Всім доброго ранку. -сказали ми із сестрою, заходячи в кабінет.

-І вам доброго ранку. -відповіли нам колеги.

-Ми дізналися справжнє ім'я нашого затриманого.

-І яке ж його справжнє ім'я?

-Даніель Аленцо.

-Цікаво, а що з відбитками пальців?

-Еліс перевірила їх і вердикт такий: відбитки пальців належать іншій людині.

-Ще цікавіше. І моє останнє запитання: коли допитування?

-Навіть на вірш схоже, запитання, допитування. Допит через десять хвилин.

-Відмінно.

Ті десять хвилин що ми чекали початку допиту ми з колегами обговорювали справу. Закінчивши наші обговорення, ми всі вийшли з кабінету і попрямували в допитальну. Коли ми зайшли в допросну кімнату, ми побачили сеньйора Аленцо, який був вельми незадоволений (це було видно по його обличчю).

-І так почнемо, ви, сеньйор Даніель Аленцо, звинувачуєтесь у підробці документів і неправдивих свідченнях.

-Питання перше: чому ви дали неправдиві свідчення?

Даніель лише мовчав, він ніби дивився в порожнечу і нічого не помічав навколо себе.

-Ви знаєте, хто вбив Франческо Сальв'єне, Моніку Фаббрі та Джеральда Лінсванда?

-Ні. - я навіть здивувалася, що він не промовчав.

-І ось ви знову нахабно брешете.

-Не розумію, чому ви думаєте, що я брешу?

-Я це відчуваю. -підійшовши до допитуваного, сказала я.

-Усе одно я нічого вам не скажу.

Я підійшла ще ближче до нього і, нахилившись, прошепотіла йому на вухо дещо, щоб чув тільки він і

тільки я.
-Тобі знайоме прізвище ...? -я зробила це, я назвала прізвище, його прізвище. Його прізвище знали всі, і знали хто він такий, тож назвати його прізвище було найкращим важелем тиску.

Сказавши це, я відійшла від нього і, підійшовши до стінки, сперлася на неї і схрестила руки на грудях.

-Я все скажу. -відповів той, хто, почувши мої слова, нервово почав стукати пальцями по столу.

-Ну?

-Я знаю, хто вбивця. Це Джек Олінс, брат... брат моєї дружини, вона померла вже. -зітхнувши сказав хлопець.

-Чому брат вашої дружини вбивав цих людей.

-Людей? Вони не люди, вони просто... неважливо. Річ у тім, що моя дружина була учасницею цієї секти, і ці чортові сектанти, вони принесли її в жертву. Вони вдарили її ножем у серце, а потім занурювали свої персні в її кров. У них ці персні щось на кшталт символу влади, тільки у голів секти такі були.

-Ви знаєте, де зараз перебуває брат вашої дружини?

-Ні, я не знаю де він зараз. Але я знаю, що сьогодні о 16.00 він їде з міста.

-А детальніше?

-Він їде до Флоренції.

-Значить сьогодні о 16.00 він буде на залізничному вокзалі Терміні?

-Так, він буде там.

Ми ставили Даніелю запитання ще двадцять хвилин десь, а потім закінчили допит. Допитуваного вивели з допросної, а ми з колегами залишилися там.

-Що ти йому сказала, що він так одразу взяв і все розповів?

-Нічого особливого, просто використала один психологічний прийом.

За п'ять хвилин до нас у допросну завели того, хто в п'ятницю намагався вбити мене й Ешлі.

-І знову здрастуй, як плече?

-У порядку.

-І так сеньйор Вінсент Джіалло, хто вас найняв убити мене і мою сестру?

І ще один мовчун.

-Чим довше мовчиш, тим довше сидиш. -спокійно говорив Сільвіо.

-Меня найняв Джек Олінс. Заплатив чималу суму, щоб я вбив Розалінд Грейс і Ешлі Грейс.

Ми проводили допит ще півгодини, а потім пішли в кабінет інспекторів. Там ми з колегами стали планувати операцію із затримання нашого вбивці Джека Олінса. Ми вирішили, що о 15.00 ми всі будемо на залізничному вокзалі чекати появи Олінса, ми розділимося і будемо вистежувати його. Закінчивши планування операції із затримання, ми почали займатися своїми обов'язками. Я пішла в лабораторію, де разом з Еліс проводила експертизи і складала звіти. А Ешлі, Данте і Сільвіо залишилися в кабінеті інспекторів, і стали обговорювати інші не розкриті справи. О 14.30 ми виїхали з дільниці і поїхали на вокзал Терміні, з нами також поїхали кілька машин з підмогою.

-І так ось ми і на місці. -сказала я через десять хвилин їзди під'їжджаючи до вокзалу.

Зі мною в моїй машині також перебували Ешлі та Еліс.

-Так виходить зараз розділяємося, або, напевно, краще я і Роуз будемо удвох. -паралельно Ешлі ще розмовляла з Данте і Сільвіо по телефону.

 Ми вийшли з машини і вирішили, що я і Ешлі будемо удвох вистежувати злочинця, а всі інші розділяться.

-Підемо? -запитала мене сестра.

-Підемо.

Сеньйор Аленцо також показав нам фотографії цього самого Джека Олінса, тож у натовпі людей ми його впізнаємо. Ми з Ешлі під виглядом звичайних перехожих ходили вокзалом і виглядали всюди нашого вбивцю. 

-Як будемо діяти?

-За ситуацією, найімовірніше. -зітхнувши відповіла Ешлі.

-Відчуваю, що, коли ми його спіймаємо, на допиті буде цікаво. -сказала я і ми підійшли ближче до станції.