Глава 3 "Фанатики"

-Алло... Що знову сталося?... Вже біжимо.

-Що там таке?

-Данте дзвонив, сказав, що сусіди чули у квартирі вбитого якийсь шум. - говорила я поки ми з Ешлі бігли сходами вниз.

-Думаєш злочинець повернувся на місце злочину?

-Не факт, що саме злочинець, може це хтось пов'язаний з убивством. Beretta 92 з тобою, я сподіваюся.

-Завжди зі мною.

Коли Ешлі договорила, ми вже вибігли з під'їзду і щодуху помчали до будинку, в якому сталося вбивство. Раптово в мене знову задзвонив телефон, я подивилася на екран і побачила незнайомий номер. І нехай номер я не знала, зате була повністю впевнена в тому, що дзвонив він.

-Данте знову дзвонить?

-Ні, старий знайомий. -сказала я на видиху і вимкнула телефон.

Я-то знаю, що він дзвонитиме весь день і всю ніч без упину, напише тисячу й одну смс. Тож краще вимкнути телефон. У мене в сумці в машині лежить мій другий телефон, тому можу на якийсь час дозволити собі відключити цей.

-Що за знайомий? -запитала сестра, коли ми вже були біля під'їзду.

-Ешлі не зараз. Треба зателефонувати в домофон, щоб нам двері відчинили. 

І тут нам надзвичайно пощастило, адже з під'їзду виходила якась жіночка. Інакше, щоб відчинити двері, нам би довелося набирати номер чиєїсь квартири і 20 хвилин пояснювати, що ми поліція, а не прийшли когось пограбувати.

-Добрий день ми з поліції. - сказала сестра і, напевно, зі швидкістю світла показала посвідчення.

Ми  побігли сходами і за хвилини дві вже були на другому поверсі. Підійшовши до дверей, ми стали прислухатися, і в квартирі дійсно хтось був. Чоловік розмовляв по телефону, усієї розмови було не чути, але окремі фрази розібрати вдалося. "Його ніде немає" "Я не підведу вас" "Це велика честь для мене".

-Який план? -прошепотіла я.

-Простежимо за ним.

-Здається, він іде.

Ми якомога тихіше відійшли від дверей і зайшли за кут. За кілька секунд двері відчинилися і звідти вийшов хлопець. На вигляд йому було десь двадцять, одягнений у чорний спортивний костюм. Невідомий почав спускатися сходами, ми з Ешлі трохи почекали і пішли за ним. Вийшовши з дому, він сів у машину, те саме зробили й ми.

-Будемо сподіватися, він не помітить, що за ним хвіст.

-Ага, потрібно ще зателефонувати Данте або Сільвіо і повідомити, що ми почали стеження. -говорила я, заводячи машину.

-Зараз зателефоную.

Поки Ешлі шукала свій телефон, ми вже виїхали з двору і попрямували слідом за машиною нашого незнайомця. Я тримала немаленьку дистанцію, тож помітити за собою хвіст він не повинен був.

-Алло... У квартирі був хлопець... Ми почали за ним стежити... Зараз проїжджаємо торговий центр...Добре.

Поки моя сестра говорила телефоном, мене не полишала думка про те, що вона обов'язково спитає мене: "Що за знайомий тобі дзвонив?". Сподіватися на те, що Ешлі забуде марно, у неї просто феноменальна пам'ять. Якось вона нагадала мені про одну подію через 15 років після того, як вона сталася. Розповісти Ешлі про нього я не можу, тож доведеться вигадувати якусь дуже правдоподібну брехню. Не дуже люблю брехати, але іншого виходу в мене немає.

-Про що задумалася? -вивів мене з роздумів голос сестри.

-Та ні про що. О здається наш незнайомець зупинився. -сказала я, дивлячись, як машина переслідуваного нами хлопця зупинилася недалеко від кафе.

-Вирішив зробити перерву на каву?

-Схоже на те.

Хлопець вийшов зі своєї машини і не поспішаючи пішов до кафе. Біля входу він зустрівся ще з одним хлопцем, і вони зайшли всередину.

-Підемо. - сказала Ешлі, виходячи з машини.

Я вийшла з машини і закривши її пішла за сестрою. Ми зайшли в кафе і сіли за столик неподалік від двох поки що не знайомих нам хлопців.

-Його треба знайти брат Адріано. Приподобного вбили, і Боги розгнівалися на нас, ми повинні заслужити їхнє прощення.

-Що я можу зробити брат Федеріко?

-Знайди священну реліквію і принеси її на збори завтра.

-Добре, Слава Богам брат Федеріко.

-Слава Богам, брат Адріано. -вимовив хлопець і вже хотів вставати з-за столу і йти, але...

-Я старший-інспектор поліції Ешлі Грейс, руки за голову вас затримано. - говорила сестра, направляючи пістолет у бік без п'яти хвилин затриманих. 

-Сьогодні не ваш день фанатики. - сказала я, встаючи поруч з Ешлі.

-Прибери зброю сестро, ми не зробили нічого поганого. -спокійним голосом і з посмішкою говорив "Брат Адріано".

-Ага, ви прямо-таки святі. -говорила я.

Я одягла на руки затриманих наручники, і ми з сестрою повели їх до виходу.

-А газетярі часу не гають. Ти тільки послухай "Загадкове вбивство сталося сьогодні вранці, поліція спантеличена. Хто ж скоїв убивство і як воно пов'язане з релігійним фанатизмом? Швидше дізнайтеся подробиці.". -говорю я, взявши в руки газету зі стенду біля кафе.

Ми посадили цих "братів" у машину і поїхали у відділення. Усю дорогу вони мовчали і посміхалися ніби їдуть не у відділення поліції, а на курорт. І була одна цікава деталь, їхній погляд. Упевнений погляд, такий погляд у злочинців найчастіше свідчить про те, що у відділку вони надовго не затримаються. Їм допоможуть виправдатися і їх визнають невинними, або допоможе друг чи родич, або гроші вирішать проблему. Але у випадку з цими хлопцями, гадаю, таке не пройде, стаття аж надто важка.Вбивати людей для жертвоприношень це жахливо і всі ці сектанти поплатяться за те, що відібрали життя у 50 людей.

-Що ви посміхаєтеся? Ви взагалі розумієте, що зараз відбувається?Роуз, може вони трохи не в собі?-запитувала Ешлі, дивлячись на затриманих.

-Ешлі, вони людей живцем спалювали. Ти все ще сумніваєшся в тому, що вони не адекватні?

-Я маю на увазі те, щоб вони тут дурниками не прикидалися. А то в мене таке враження, що вони вирішили відсидітися в психлікарні, а не у в'язниці.