Розділ 13. На грані провалу

Розділ 13

На грані провалу

   Команда противника розмістилася напроти Артура, який не соромлячись їх розглядав, ніби тварин в зоопарку. Одразу було зрозуміло, що ці студенти серйозно підготувалися до турніру. МБРАН Гекенс одягнені в класичну навчальну форму, призначену для практичних занять. А ось команда "Зірки" була виключно у спеціально виготовленій формі, зшитій під турнір, якій, напевно, позаздрив би кожен учасник. На грудях у кожного студента красувався в колі герб – велика яскрава жовта зірка. Ще вони відрізнялися від усіх бойовим кличем, який пролунав перед початком змагання. Команда МБРАН Гекенс усього лиш поплескала, аби розігнати адреналін по тілу, який, здавалося, сконцентрувався в одному місці. Артур зайняв крісло капітана космічного корабля, а друзі розмістилися трохи позаду, також на схожих кріслах.

   — Хвилюєтеся? — Артур звернувся до своєї команди, поки роботи підключали їх до симулятора.

   — Я думаю, відповідати не треба, — посміхнувся Невус, випрямивши руку, яка тряслася від хвилювання.

   — Усе, заспокоїлися, — Роузі промовила спокійним і сильним голосом. — У нас усе вийде.

   Сьогодні проходить третій етап змагань. Команда Артура виступала першою, відкриваючи сьогоднішній турнірний день. Аура хвилювань, що витала навколо, здавалося, затоплювала весь ангар, через що критично не вистачало свіжого повітря. Артур стиснув кулак і сильно вдихнув не надто свіже повітря. Заплющив очі й затамував подих. Потримавши повітря в легенях кілька секунд, повільно видихнув, після чого розплющив очі. Побачив перед собою багатьох учасників турніру, які з тривогою спостерігали за командою МБРАН Гекенс. Інші команди очікували в залі на свою чергу.

Пролунав сигнал, і все навколо загуло, ніби розганявся космічний корабель. Симулятори ввімкнулися. Артур занурив руки в спеціальну напіврідку місткість, сперши лікті на підлокітники, і поглянув на Неголоса Ватоса, що сидів у ВІП залі. На голову всім учасникам вдягли шоломи, які присмокталися до голови різними дротиками. Через декілька секунд шоломи засвітилися різноманітними кольорами. Артур відчув сонливість. Так було завжди в перші секунди, коли занурюєшся у віртуальну реальність. Повільно заплющивши очі, ніби заснув і одразу ж прокинувся, опинившись на космічному кораблі. Сидів на своєму місці капітана за штурвалом, а перед обличчям розкинулося безліч різноманітних кнопок, аналітичних зчитувальних приладів та екранів. Озирнувся і побачив товаришів, які почали освоюватися на кораблі, роздивляючись усе навколо. Швидко увімкнув голограму, яка засвітилася за його спиною над великим столом. Команда підійшла до неї, розпочавши вивчати будову корабля. До старту залишалося кілька хвилин, які були надані їм для ознайомлення з космічним кораблем, який був реально величезним.

   — Усі знають, хто за що відповідає? — перепитав Артур своїх товаришів, і всі як один кивнули.

   Капітан команди повернувся на своє місце і відкрив список завдань, поки інші члени почали обговорювати, хто що робитиме в разі аварії або будь-якої іншої небезпечної ситуації для корабля. Артур розглядав карту і намагався швидко скласти найкращий маршрут. Потрібно подолати космічний простір за дуже малу кількість часу від однієї точки до іншої. Усього кілька хвилин знадобилося Артуру для розрахунків, щоб мати перед собою шлях, яким рухатиметься корабель.

   До старту залишалося кілька десятків секунд.

   — Усі на свої місця! — капітанським голосом наказав Артур. Кожен зайняв своє місце в кабіні екіпажу, не вимовивши ні слова. Усі вірили в розрахунки Артура, тому навіть не втручалися зі своїми порадами.

   — Приготуватися до початку польоту, — Артур говорив так, ніби нічого не боявся, хоча всередині вирувала буря від хвилювання. — До запуску двигунів... 3... 2... 1... Пуск.

   Усі відчули, як космічний корабель почало трусити, набираючи швидкість, виходячи з орбіти вигаданої планети. Уся подорож мала тривати 2 години за розрахунками Артура, за умови, якщо все буде добре на їхньому шляху. Але всі розуміли, що спокійного польоту сьогодні очікувати не доведеться, і попити чайку не вийде. Сиділи й з хвилюванням очікували, коли ж розпочнуться проблеми. Тридцять хвилин польоту були прекрасними й легкими. Артур навіть трохи розслабився, як і вся команда. Він сперся на стілець, і погойдуючись на ньому, спокійно дивився на аналітичні дані з приладів про стан корабля. Артур розмірковував про ще якісь методи скорочення відстані, але кращого придумати не зміг.

   — Якщо все буде добре, то доберемося до пункту призначення рівно через півтори години за земним часом, — заявив Артур своїй команді.

   — На радарі нічого небезпечного немає? — стурбовано запитала Роузі, втупившись у свої прилади, ніби шукала таргана, аби його прихлопнути.

   — Артур вирівнявся на стільці й глянув спочатку в космос крізь вікно, а потім на радар.

   — За курсом нічого, крім темного простору, — посміхнувся капітан до Роузі.

   — Вона не розділяла його спокій.

   — Мої прилади показують дивні результати, — не могла вона заспокоїтися.

   Невус підійшов до дівчини і подивився на екран, де виднілися тисячі цифр і різноманітні діаграми. Вони свідчили про збільшення кількості невідомої енергії.

   — Артур, тут щось не так, потрібно забиратися звідси, — підсумував Невус через кілька секунд і взявся рукою за щетину на підборідді, ніби задумався.

   — Капітане, треба прискоритися, — запропонувала Роузі, коли капітан проігнорував Невуса.

   — Якщо я прискорюся, то потім десь муситиму пригальмувати, щоб збалансувати фонд палива, якого, до речі, не дуже багато, — перевірив датчик запасу палива.

   — Або ми жертвуємо паливом, або своїм життям, а в підсумку результатом на турнірі, — підвищила голос Роузі.

   — Я проаналізувала цю енергію і з'ясувала, звідки вона прибуває, — Мішель одразу підключилася до дискусії, перебивши друзів. — На нас насувається "Незигайна енергія" з правого борту.