Розділ 12. Другий етап

Розділ 12

Другий етап

   Ранок виявився важким від недосипу та болю, який прошив усе тіло, щойно розплющилися очі. Прокинувся на новому спальному місці — у будиночку на військовій базі. Туманно пам'ятав усе, що сталося вчора ввечері в "П'яній вишні". З часом пам'ять почала нагороджувати командира бурхливими спогадами бійки, затримання поліцією і, зрештою, розмовою з керівником. Важко потягнувшись, Артур вирішив не торкатися минулого, а зайнятися майбутнім і обміркувати плани на день.

   Сьогодні має відбутися нарада п'ятдесяти команд, де їх повідають деталями наступного етапу турніру. Хотілося ще трохи полежати в ліжку під теплою ковдрою, але будильник змусив піднятися й вимкнути його, бо той знаходився на комоді далеко від ліжка. У кімнаті було холодно і не дуже світло через хмари, які затягнули небо темною важкою ковдрою. Невус ще спав, здається, навіть не відреагувавши на гучний звук будильника, а Бернер поволі прокидався і наче сонне кошеня подивився на Артура, який, уже вдягнувшись тепліше, поплентався на перший поверх.

   Дівчата ще спали. Артур зробив такий висновок, бо не зустрів їх на кухні чи у вітальні, а двері до їхньої кімнати були замкнені. Заварив собі чашечку кави, підійшов до вікна, де зрозумів, що ще дуже рано. Зловив себе на думці, що навіть не пам'ятав, хто поставив будильник на такий ранній час. Може, й він сам. Як же болить голова... Ковтнувши запашну каву, смак якої заполонив всю ротову порожнину, він злегка кайфував. Йому надзвичайно подобалося пити каву, особливо якщо це не якесь пойло. Провів поглядом вулицю і зрозумів, що щось змінилось за вікном. Сусіднього будиночка не було. Трошки здивований, із горнятком кави в руках вийшов із будиночка, щоб краще зрозуміти, куди зник сусідній будиночок і що взагалі відбувається. Як з'ясувалося, будиночки команд, що вилетіли з турніру, зносилися. Озирнувся... Хм, огляд став набагато кращим, бо п'ятдесят будиночків зникло з лиця землі, від чого навіть дихати, здавалося, стало легше. Постоявши деякий час на прохолодному повітрі, поміркував про вчорашній день, почухав голову. Єдине, що прозвучало з його вуст у навколишнє холодне середовище, було:

— М-да...

   Повернувшись у прохолодний будинок, помітив, що товариші повільно прокидаються. Друзі, не поспішаючи, сонно йшли чистити зуби й умиватися. Дівчата по черзі приймали душ, а хлопці сиділи на кухні й пили каву з бутербродами.

— Артуре, приєднуйся, — Невус вказав очима на канапки, щоб друг пригощався.

   Артур не хотів їсти. Йому здавалося, що, якщо зараз хоч щось потрапить у його шлунок, окрім кави, його одразу ж знудить. Прийнявши душ, вийшов на вулицю, рухаючись до ангару на збори. Ступав швидким кроком, але питання в його голові звучали швидше.

   «Чому кажуть, що його батько був якимось егоїстом і характер нікому не подобався? Чому Золло не вигнали? У нього, що батько теж такий герой, як мій?» Але, забувши про ворога, знову згадав батька. Артура не полишала в спокої почуте вчора. Якби йому дали можливість хоча б декілька хвилин поговорити з батьком, він би все зрозумів – чи все почуте є правдою. "Як би батько був живим…?"

   "Артуре, твій батько мертвий". - як грім серед літа пролунали слова в його вухах, від чого схопився за голову. У скронях дуже сильно пульсувало. Здавалося, очі просто випадуть, а з вух потече кров. Трохи посидівши на траві, піднявся і продовжив шлях на збори. Поглянувши на браслет, зрозумів, що тиск підвищений і присутня наявність хронічного недосипу. Раймонд сказав, що в нього бронхіт, але Артур це й сам розумів через кашель, який наче вибух гранат лунав у грудях.

   Сьогодні в ангарі перебувало набагато менше людей, і Артуру це сподобалося. Зайняв вільне місце недалеко від сцени і почав озиратися, чи немає поруч Золло. Його ще не було. Трохи втомлено зітхнув і подивився на сцену. Через деякий час, коли всі були в зборі, на сцену вийшов Неголос Ватос.

   "О, сьогодні на ньому цікавий піджачок" - Посміхнувся трохи з іронією Артур, пригадавши, як учора був одягнений старий.

— Добрий день панове, зібралися ми тут, аби ви дізналися що на вас очікує на другому етапі турніру. Але перед цим хочу привітати всіх із першою перемогою. Перший бар'єр подолано, тепер залишилося ще чотири. — Неголос Ватос усміхнувся своїми пухкенькими сухими губами і відірвавши погляд від ноутбука, подивився знову на капітанів, які сиділи в залі. Усі п'ятдесят капітанів зааплодували.

— Другий етап включатиме кілька видів практичних занять, які ви повинні виконати краще за свого супротивника. Механізм цього етапу буде схожий на перший, тобто, гравець проти гравця, команда проти команди. Щоб вас не затримувати, ми зараз проведемо жеребкування, і ви підете відновлювати сили та готуватися морально і фізично до завтрашнього дня.

На сцену викотився робот на круглих коліщатках-ніжках і під'їхав до Ватоса. На великому екрані, що розкинувся за спиною керівника, почало транслюватися жеребкування. Поки що, команда Артура ні з ким не попалася, і з кожною секундою серце Артура билося швидше і сильніше. Артур поглянув на браслет: рівень стресу 57%, але від цього почав ще більше хвилюватися. Долоньки спітніли, а по хребту пробігла невеличка крапелька прямо в низ, туди.... Чоло протер рукавом кофти. Коли Артур побачив назву своєї команди на екрані, серце ніби застигло, а всередині все скрутилося в трубочку. Їхні конкуренти — "Чорні ворони".

   Нервово посміхнувся, побачивши свого супротивника. Це сусід із кімнати в гуртожитку. Лукав капітан "Чорних воронів". Після жеребкування Ватос вирішив сказати ще кілька слів і більше не затримувати студентів.

— Дорогі друзі, змагання розпочнеться завтра о сьомій годині ранку. Зустрічаємося в цьому ж ангарі і приготуйте собі бутербродів, так як затримаєтеся тут надовго.

   Ватос посміхнувся і зі спокійним повільним крок притаманним старим дідам пішов зі сцени. Артур, піднявшись зі стільця, підійшов до Лукова, який його по-дружньому обійняв.