Розділ 11. Батько був не такий

Розділ 11

Батько був не такий

   Роузі забронювала їхній улюблений столик на вечір у "П'яній вишні". Усі члени команди були неймовірно раді, що зможуть відзначити першу, але дуже важливу перемогу і трохи відпочити від усього цього турніру. Артур був сповнений радістю за результат своєї команди. Вони показали дуже хорошу гру, незважаючи на деякі труднощі на шляху. Головне — це перемога, і вона у них в кишені.

   Весь час до поїздки в ресторан друзі робили все, що хотіли. Невус разом із Бернером грали в приставку, Роузі читала книжку, Мішель вирішила поспати, а Артур — поїсти. Він готував свою фірмову піцу на всю команду, яка завжди всім подобалася, хто б її не скуштував. Так сталося і цього разу. Він приготував неймовірно смачну піцу з інгредієнтів, які попросив у робота, щоб той приніс із продовольчого складу військової бази.

   Командир почувався трохи втомленим. Здається, що ж там такого складного було сьогодні на турнірі? Теоретичний етап, це ж не бігати і не лазити, не піднімати тяжкості, але все ж таки... Навантаження велике, і найбільше втомило хвилювання, яке було присутнє постійно, коли гравець команди заходив до кімнатки і ти змушений чекати і чекати... результату.

— Хочу підняти цей келих за нас, за нашу команду, яка зуміла здобути таку нелегку, але таку важливу перемогу, — Артур стояв із келихом у руках перед своїми друзями. — Спасибі вам!

   Усі радісно загуділи і спустошили келихи, в яких був міцний напій. Вони їли різні страви, закуски, пили глінтвейн, загалом, насолоджувалися моментом і не дуже звертали увагу на майбутній чек.

— Роузі, як ти так швидко зуміла виграти у суперника? — Артур взяв крабик-рабик і відкусив шматочок.

— Просто знала відповіді на всі запитання, які ставив мені робот, — трохи соромлячись, усміхнулася вона, — я її перемогла, не дозволивши навіть промовити слова.

— Молодчина! — посміхнувся Невус, на якого всі одразу подивилися.

— Тепер ти краще розкажи, чому програв один бал, — усміхнувся до нього Артур і по-дружньому вдарив по плечу.

— На хвилиночку, це була квантова фізика, а я добре знаю звичайну фізику, — почав виправдовуватися Невус, ніби ті серйозно його звинувачували в якомусь пограбуванні, до якого він не причетний, хоча Артур запитав з цікавості, щоб просто дізнатися дрібниці змагання та щоб їхня компанія не сиділа мовчки. — Робот щось як запитає, а та дівчина, до речі, дуже схожа на нашу Роузі, бац по тій кнопці. Одразу відповідь. Але я... ще створив їй конкуренцію, — похвалився Невус, ніби був героєм у якійсь легендарній битві. — Вона мене перемогла тільки з рахунком 3-1.

   МБРАН Гекенс сиділи ще дуже довго в закладі, попиваючи коктейлі й обговорюючи свою перемогу та вирази облич кожного суперника в певний момент змагання. Настрій справді був класний, його можна прирівняти до настрою, коли твоя улюблена команда здобула кубок у важкому фіналі, а ти її фанат із самого дитинства. Артуру на мить здалося, що тепер вони можуть виграти й сам турнір, але такі думки одразу ж відсунув убік. Не любив бути впевненим у чомусь на всі сто відсотків, бо це може налякати майбутнє, і все може змінитися... Розумів, що чим ближче вони підходили до фіналу, тим складнішими будуть суперники, і шанс програти стає дедалі більшим. Вони провели в ресторані більше двох годин, відпочиваючи душею і тілом, попиваючи смачні коктейлі та поїдаючи блискуче приготовану їжу. Голова Артура самовільно повернулася до вхідних дверей, ніби відчула наближення нещастя. У "П'яну вишню" зайшов Золло зі своєю командою.

— Тільки не вони... — протягнув Артур уголос і глянув на Невуса, який одразу ж стиснув кулак.

— Вони, напевно, теж прийшли святкувати? — Бернер сподівався, що друзі скажуть, що Золло зі своїми песиками вилетіли з турніру, але такого ніхто не сказав.

— Виходить, вони пройшли до другого етапу, — Артур злегка стукнув кулаком по столу, показуючи своє невдоволення.

— Не звертаймо на них уваги, — Роузі намагалася заспокоїти хлопців, але її перебив Бернер.

— А через що ви не здружилися?

— Ой, це все почалося ще з перших днів, — командир розповів своїм друзям ситуацію про те, як вони познайомилися із Золло ще на першому занятті, і те, що Золло, розвернувшись до своїх друзів, сказав про них, що вони лузери і надовго тут не затримаються.

— Так і сказав? — здивувалася Роузі і кинула злий погляд на Золло, який сунувся зі своїми штурмовиками до вільного столика, не помічаючи, на щастя, їхню компанію.

— Та й після цього ми ігнорували його, коли він намагався з нами заговорити, — Невус замовк, але вирішив продовжити, — одного разу після чергового ігнорування нами Золло, він крикнув у спину Артура, що той повністю схожий на свого батька.

— Сказав, що я такий же гордий, як і він, — фальшиво усміхнувся Артур. Видно було всім, що згадувати цю ситуацію Артуру було дуже неприємно, але це було потрібно, щоб друзі розуміли справжню суть і який насправді Золло, і чому вони з Невусом його недолюблюють.

— Я тоді обернувся і запитав у нього, звідки знає щось про мого батька? — Артур постукав пальцями по столику від нервів і замовк.

— Золло сказав, що Артур копія батька, який був підлий, гордий і самозакоханий, — Невус розумів, що командир не зміг би це вимовити вголос, тож узяв цей тягар на свої плечі.

— А звідки знає таку інформацію, Золло не сказав? — поцікавилася Роузі. На її обличчі виднілася недовіра до його слів.

— Ні, — коротко відповів Артур. — Він тільки добряче засміявся і, розвернувшись, пішов геть.

— Але знаєте, що саме я не розумію в цій ситуації? — сказав неголосно Бернер, поставивши порожній келих глінтвейну на стіл. — Чому Золло твій батько не байдужий. Він міг, наприклад, дорікнути за твої якісь недоліки, а відразу зачепив характер твого батька. Та й взагалі, якщо він так його охарактеризував, можливо, має якість джерела, щоб так судити?