Розділ 10. Дивний сон

Розділ 10

Дивний сон

   Артур розплющив очі і зрозумів що сидить на стільчику посеред кімнати. Таке відчуття, ніби його занурили в баночку білої фарби, так як все навколо у кімнаті було білосніжного кольору. З часом, стіни, стеля, підлога почали краще проявлятися і набувати своїх природних кольорів, а біле потрошки уходило. Навколо не поспішаючи рухалися люди в медичному камуфляжі, як космонавти. Це справді дивний сон. До нього з невеликим інтервалом підходили лікарі і брали кров, епітелій, волосся і навіть сечу. Артур не міг поворухнутися. Його тіло ніби паралізувало або приклеїлося до не дуже м'якого стільця. Лише розум залишався ясним і був готовий швидко накидати ідеї, що з ним зараз роблять... Через деякий час до нього, дуже повільно, підійшов один із медпрацівників, з довгим, але дуже до жаху красивим блискучим шприцом. Вколов у руку і ввів рідину в неї. Артур нічого не відчув, крім розслаблення, яке огорнуло його через кілька секунд. Очі повільно заплющилися і він заснув. Прокинувся вже лежачи голим на операційному столі, а ті самі люди, які робили забір речовин для аналізів, проводили маніпуляції над його тілом. Чи це інші люди? Неможливо зрозуміти, однакові костюми.... Працювали з дуже сучасними приладами та інструментами. Що саме робили, Артур не зумів роздивитися. Найцікавіше було те, що він під час операції знаходився у свідомості, але болю не відчував і поворухнутися не міг.

   Після операції опинився в білій палаті, оточений різними приладами, які щось вимірювали й показували результат на екран. Повернувши голову праворуч, жахнувся. Його права рука позбавлена шкіри до плеча перебувала у спеціальному боксі, який ніби проковтнув її. Верхня кінцівка розташовувалася в прозорій рідині, яка поступово зафарбовувалася в червоний колір. "Це кров, яка постійно сочилася з позбавленої шкіри руки" - одразу зрозумів Артур.

   У ліву руку закачувалася кров, щоб збалансувати кількість її в тілі для нормального функціонування організму. Біля боксу оточивши його стояли люди в медичному білому камуфляжі й щось обговорювали не дуже зрозумілою Артуру мовою. Точніше з цікавим акцентом, який десь уже зустрічав, але пригадати де саме, не міг.

   Через деякий час прокинувся, перебуваючи ще в тій самій палаті. Повернув голову праворуч і побачив, що над його рукою проводитися операція. Що саме робили медики разом із роботами зрозуміти було важко. Артуру різко стало страшно. Його судини наче заповнилися жахом. Різко відчув безвихідь, не знав, що робиться, і де перебуває. Почав видавати якісь звуки, намагаючись кричати, але нічого не виходило. Вони були тихими, а тіло знову не слухалося, проте тепер почало труситися. Лікарі звернули на це увагу і зробили швидко укол. Артур раптово відчув, що його хтось тягне за ліву руку. Подивившись туди нікого не побачив. Чув тільки, як хтось тихо покликав його на ім'я. Не розумів звідки лунає голос, що з кожним разом ставав чіткішим і гучнішим.

— Артур! — Хтось крикнув просто у вухо, і з переляку він прокинувся вкритий потом з ніг до голови у своєму ліжку. Швидко почав озиратися, щоб зрозуміти, де перебуває. Це була кімната в гуртожитку, в якому проживав із хлопцями. Ті, зранку, постійно робили свої справи, як завжди, складаючи речі в ранець або готуючи собі запашну каву перед важким днем, але зараз стояли й дивилися на нього затамувавши подих. Невус, який на вигляд виглядав надто збентеженим, торкнувся чола друга.

— З тобою все нормально? — Поцікавився товариш, заглядаючи йому в очі в надії знайти там відповідь.

— Так-так. — Швидко тремтячим голосом відповів Артур і одразу подивився на свою праву руку, що була ціла й неушкоджена. — Я, мабуть, ще трохи полежу і встану. — Пообіцяв своєму другові й повернувся на правий бік, приклеївшись до стіни. Його тіло тряслося від жаху, який пережив уві сні. Це все було ніби в реальності....

   "Невже це віщий сон? Що ж тоді могло статися або станеться з моєю рукою?". Це було єдине питання, на яке Артур хотів знати наразі відповідь. "Куди поділася вся шкіра і чому рука знаходилася у боксі з рідиною без верхніх захисних шарів епідермісу?» Коли відтворив картинки сну, кров застигла в жилах і його знову почало трусити. Полежавши кілька хвилин, Артур опанував свій страх. Вирішив піти умитися в кімнату для вмивання, щоб хоч якось підбадьоритися та змити страшний сон. У коридорах сьогодні було спокійно, бо навчання вже закінчилося, і всі студенти в такий ранній час ще смачно спали у своїх ліжках або тихо гортали книжки, готуючись до іспитів, з теплим чаєм чи кавою під рукою.

   Опустив голову під струмінь холодної води, після чого подивився на своє відображення в дзеркалі. Вигляд його пом'ятий і втомлений. Потрібно поголитися, сказав сам собі в голові і швидко пішов до кімнати по засоби для гоління і саму бритву. Чомусь завжди подобалося голитися лезом, хоча чимало молодих людей перейшли на більш сучасні методи гоління. Зібравши речі у валізи, друзі викликали великий автомобіль, аби він діставив їх до місця проходження турніру. Артур разом із Невусом чекали на решту товаришів по команді біля центральних дверей першого гуртожитку. Першою вийшла Роузі, а потім Мішель із Бернером. З їхніх обличь можна було зчитати прихований переляк та стривоженість. Їхали в суцільній тиші.

   Артуру подивився у віконце автомобіля, задумався про турнір. Думки були різні. Спочатку уявив, що буде якщо вони переможуть і як святкуватимуть, але одразу ж перед очима нависла картина їхнього програшу. Думав про те, що робитиме, якщо програють і повернутися в гуртожиток без 10 балів? Доведеться покладатися тільки на іспити. Не дуже оптимістичне майбутнє....

   Прибувши на військову базу о сьомій годині ранку, вони заселилися в невеличкий будиночок, що розміщувався на величезному полігоні серед інших сотень будиночків, де проживали всі команди. Швидко розклавши речі, вони взялися повторювати матеріал. Через кілька годин у двері постукали. Артур відчинив. На вулиці стояв робот.