Розділ 8. Півтора місяця потому...

Розділ 8

Півтора місяця потому...

   Артур своїм звичним темпом біг вулицею по мокрому асфальту, долаючи квартали промоклого сірого міста. Дощ не переставав крапати третій день поспіль. На годиннику приблизно шоста ранку. Сонце вже потроху піднімалося, освітлюючи сонне містечко. Прокинувшись о п’ятій, він пішов за Роузі в її кімнату, щоб разом вийти на годинну пробіжку. Роузі бігла трохи відстаючи від Артура, захекавшись і пристойно втомившись від довгої дистанції. Це був їхній постійний графік. Вони бігали чотири рази на тиждень уранці, виділяючи на це одну або півтори години. Після цього йшли займатися на тренажери, де працювали над м'язами ще півгодини, щоб остаточно закріпити результат.

   Спочатку влитися в такий графік було неймовірно складно, але майже за місяць Артур відчув, що цього замало. Разом із Роузі він записався у спортивний комплекс на басейн. Там вони проводили годину інтенсивного плавання, іноді практикуючи також і підводне плавання. До іспитів залишалося лише три тижні. Час летів швидко, тож хвилювання посилювалося з кожним днем, адже вони відігравали головну роль у продовженні навчання і вирішували, чи станеш ти Першовідкривачем.

   За весь цей час Артур підтягнув свій оціночний рейтинг до 9,6 балів, усе завдяки Роузі, яка займалася з ним теорією. Вона також підтягнула свій рейтинг із практики завдяки Артуру, який наразі виконував роль її тренера. Роузі має 13,3 бала. Вона дуже добре і швидко перездала свої колишні низькі оцінки з практичних занять і зараз отримує досить хороші стабільно високі бали, піднімаючись невпинно в рейтингу. У них був договір: він її тренер, а вона має відкрити для нього закриту базу в бібліотеці. Але щоб це зробити, потрібно набрати середній рейтинг 13,5. Артур плекав надії, що в закритій базі бібліотеки зможе знайти щось, пов’язане з його батьком, що підштовхне його до розв’язання загадки, що сталося з першим екіпажем Першовідкривачів.

   За півтора місяця багато чого змінилося. Зазвичай усі дні були схожі, і іноді ти міг провести години у роздумах, що робив учора чи позавчора, і що взагалі було вчора. Відчуття було, що дні почали поєднуватися між собою в одну довгу нитку без проміжків, навіть без сну. День розпочинався зі спорту, потім заняття, навчання в гуртожитку, декілька годин сну, а потім усе знову спочатку. Але були дні, як і завжди буває, виняткові, коли все змінювалося дуже радикально. Одного разу Артур із Невусом отримали сповіщення в телефоні про відрахування певних студентів через низький середній рейтинг. Злякавшись за себе та Невуса, Артур тричі пробігся списком відрахованих студентів, сподіваючись, що свого імені та імені друга там не знайде. Усе ж, не побачивши своїх прізвищ у списках, він з полегшенням усміхнувся.

За цей час із його другої групи відрахували 103 студенти, 17 пішли з власної волі, напевно, не витримавши конкуренції, 64 - через стан здоров'я, що різко погіршився на тлі важкого навчання і постійного стресу. На даний момент друга група налічувала 816 студентів. У першій групі було 876, а в третій - 754 студенти.

   Артура хвилювало одне питання: "Який рейтинговий поріг буде на іспиті?". Оббігаючи невеликі калюжі, він трохи згадував про систему оцінювання. Щоб пройти на наступний етап, тобто на Німбель-2, потрібно отримати високий бал. Він складався з таких принципів:

   1. Середній загальний бал, який студенти отримують на заняттях (від 0 до 15).

   2. Іспит із оцінками від 0 до 25.

   3. Додатковий бал, який можна отримати на турнірі.

   Але інформації про нього ще не було. Єдине, що розповіли керівники, це те, що студенти, які хочуть брати участь у ньому, мають сформувати команду з п'яти осіб, де троє чоловіки і дві дівчини.

   Артур і Невус одразу почали підшуковувати людей у команду. До них із радістю приєдналися Роузі та Бернер. П'яте місце ще було вільне, а до турніру залишався тиждень. Якщо вони не знайдуть п'ятого гравця до початку турніру, їм загрожувала дискваліфікація.

   Артур зменшив темп бігу після того, як випадково вступив у велику калюжу, і тепер ноги ще більше промокли й зледеніли. Роузі його наздогнала. До речі про Роузі. На тлі навчання і спільних непорозумінь вона перестала зустрічатися з Бернером. Але, на щастя для всіх, вони розійшлися мирно, хоча так рідко буває в сучасних парах. Як не дивно, Артур, Роузі та Бернер продовжували добре спілкуватися в компанії, намагаючись не згадувати про свої колишні стосунки. Вони трималися гідно, хоч іноді й були непорозуміння.

У Артура також трапилася подібна ситуація. Одного вечора, сидячи за книжкою і читаючи матеріал на наступне заняття, він отримав повідомлення від Лайли. Вона писала, що більше не може терпіти їхні стосунки, оскільки між ними велика дистанція і дуже мало спілкування. Прочитавши написане, Артур відчув, ніби йому встромили ніж у спину і кілька разів провернули. Було важко повірити, що його дівчина хоче припинити стосунки. Він розумів, що спілкування практично припинилося, але це було через навчання, яке повністю вибило все з його колишнього життя. Єдине, що він робив в університеті — це навчання і спорт, інколи навіть забуваючи про прийом їжі. Але й Лайла, мабуть, теж не дуже хотіла спілкуватися, якщо також мало приділяла йому уваги. Можливо, всі дівчата думають, що писати першою соромно?

   Артур добіг до центральних дверей гуртожитку і зупинився. Глянув на годинник.

— У нас є ще півгодини, щоб позайматися на тренажерах.

   Роузі навіть не заперечила. У них була домовленість: він керує тренуваннями, а вона навчанням. Повітря на запах було солодким і приємним від прохолоди, що легенько вдарялася в обличчя, охолоджуючи його. За півтора місяці Роузі помітно змінилася, особливо в спортивному плані. Якщо сказати, що вона раніше не могла пробігти десять кілометрів, це б виглядало нісенітницею. Але завдяки інтенсивним тренуванням і натхненню, усе вдалося. Вона помітно піднімалася в рейтингу серед дівчат із практичних занять.