Розділ 7. Одні невдачі

Розділ 7

Одні невдачі

   Почався новий тиждень. Вихідний пролетів з моментальною швидкістю, і зранку Артур, коли прокинувся після вчорашньої посиденьки, з легким похміллям готовий був себе убити. Йому було погано, голова боліла, теми на заняття не пам’ятав, і він відчував себе морально знищеним. Все через те, що він не очікував, що тут буде так складно.

   Перші три заняття пролетіли з блискавичною швидкістю. Незважаючи на те, що Артур вранці почував себе погано, він відповідав на запитання робота доволі непогано. Декілька пігулок, які порадив йому Раймонд, допомогли. Відповіді на запитання якось самі виринали з його пам’яті, язик не заплутався, хвилювання майже не було, тестування пройшло також непогано, чи то через щастя, чи все-таки через те, що вчора вчив і щось запам’ятав.

   Останнє на сьогодні заняття мало бути практичною навичкою. Воно проходило за містечком на військовій базі. Погода сьогодні була дуже гарна, сонячна і навіть холодненький, місцями різкий вітерець не зміг її зіпсувати. Сонце світило привітно, ніби вирішило погладити по голові мешканців міста за хорошу поведінку. Артур отримав за теоретичні заняття непогані оцінки і, як повідомив йому Раймонд, піднявся на 497 місце у своїй групі.

   Сьогодні студенти на практичному занятті мали здати норматив з бігу, до якого Артур відчував, що був зовсім не готовий.

— Учора потрібно було хоча б пробігтися, щоб м'язи увійшли в тонус і були готові до сьогоднішнього забігу, — сказав Артур товаришу, який ішов поруч.

— Згоден, але вчора, як ти пам'ятаєш, ми були дуже зайняті... — у словах Невуса була іронія, і він посміхнувся.

   Весь наступний шлях до військової бази минув у суцільній тиші. Кожен занурився у свої думки і не хотів ділитися ними ні з ким. Студенти другої групи прямували купками на заняття, здружившись за перший тиждень і сформувавши невеличкі компанії. Артур і Невус так і не знайшли нікого, з ким можна було б здружитися, окрім, звісно ж, Роузі та її, як потім виявилося, хлопця Бернера. Ця новина дуже сильно вдарила по самооцінці Артура і взагалі по моральному стані. Роузі йому подобалася, а тут, як виявилося, у неї є хлопець. Клас...

   На військовій базі посеред величезного плацу розмістилося багато роботів, які набирали студентів на заняття. Кожен робот набирав п'ятдесят осіб. Артур і Невус, швидко знайшовши своїх нових друзів, влилися у велику компанію, яка оточила робота-вчителя. Сканування бейджів зайняло десять хвилин.

— Привіт. — Роузі замахала рукою здалеку до хлопців.

   Невус тільки кивнув, а Артур бовкнув щось на кшталт: «Привіт», хоча дуже тихо, ніби собі під ніс.

— Усім гарного дня! — Робот звернувся до своїх студентів. — Будь ласка, станьте в п'ять рядів по десять осіб.

   Студенти швидко почали шикуватися. Робот повільно походжав то вправо, то вліво, нетерпляче чекаючи початку заняття.

— Сьогодні заняття присвячене бігу. Дистанція один кілометр. Минулого разу бігли 500 метрів, і як ви, напевно, зрозуміли, з кожним заняттям відстань буде збільшуватися.

   Артур поглянув на Роузі, яка стояла перед ним. Він не знав чому, але відчув, що кожен раз, коли згадував про неї, в ньому виникало змішане неприємне почуття, через те що вона зустрічається з Бернером. Артур розумів, що у нього є дівчина Лайла, але водночас обурював той факт, що його нова подружка Роузі зустрічається з іншим хлопцем. Артур учора витратив не одну годину, щоб зрозуміти, чи не сподобалася йому випадково Роузі? Звичайно, сподобалася, але точно знав, що не закохався. Вона, справді, гарна дівчина, до того ж дуже розумна. І красива... Але в мене є Лайла. Все, досить думати про Роузі!

— На минулому занятті чудовий результат продемонстрував Артур. — Робот говорив неголосно, увімкнувши звук приблизно на третину своєї гучності. — Отже, саме він вибере собі суперників і перші почнуть забіг. Артур його навіть не чув. Він просто стояв і дивився в спину Роузі, думаючи, чому він париться через цю дівчину і Бернера.

— Артур! — Голос робота підвищився з тихого до дуже гучного, від чого Артур одразу вийшов із стану гіпнозу і дивився на робота з незрозумілим виразом на обличчі.

— Ти мене чув? — Зіл-7 глянув на нього дуже сердито.

— Так, так, звісно. — Насправді Артур навіть не підозрював, про що говорив робот-викладач секунду раніше.

   Роузі тихенько прошепотіла йому, що треба робити, і після цього Артур вибрав хлопців на забіг. Першим, кого він обрав, був Бернер. Ви розумієте, чому... Він хотів показати Роузі, хто сильніший і кращий. Обдумавши інших хлопців, він вибрав найсильніших.

— Добре, тепер ідіть на старт. І пам'ятайте, неважливо, хто з вас першим перетне фінальну позначку, важливо, за скільки секунд ви подолаєте дистанцію. Я виставлятиму оцінки від часу, який ви витратите на подолання цієї дистанції, а не від вашої позиції на цьому забігу. Тому що на час змагається вся друга група і оцінка залежить від часу подолання дистанції.

   Артур та решта хлопців йшли повільно до старту, дивлячись одночасно, як долають цю саму дистанцію інші студенти другої групи. Вони зайняли чергу, тож був час для розминки, щоб не пошкодити м'язи чи зв'язки під час забігу. Артур налаштувався на найкращий результат, вичавити з себе всю енергію, силу та злість аби прибігти першим. Невус стояв поруч, важко дихаючи після стрибків на місці. Черга підійшла до нашої групки досить швидко тому вони зайняли свої місця. Забіг на один кілометр. Артур розумів, що на дуже великій швидкості довго не протримається і під кінець швидкість знизиться, але якщо бігти своїм темпом, то неодмінно програє. Йому не подобався нинішній свій середній темп. Буду бігти спочатку своїм темпом, а на середині дистанції вичавлю максимум зі своїх м’язів. Важко вдихнувши ще ніби літнє повітря крізь нотки страху й азарту, що з'явився, щойно став на старт, розум його ніби очистився від усього зайвого Тепер він розумів одне — він переможе, всі програють.