Розділ 3. Початок шляху

Розділ 3

Початок шляху

   Артур стоїть на пероні зі своїм одногрупником, який також подав документи, щоб боротися за місце Першовідкривача. Вони домовилися разом поїхати потягом до Ліваля, щоб не було так моторошно і хвилююче. Місяць пролетів, як один день. Артур щотижня дізнавався все більше інформації про свою майбутню професію. На відбір у Першовідкривачі зарахували понад три тисячі претендентів.

   Перше, що повідомили в листі, який надіслали на його електронну скриньку, це те, що він мусить прибути до Ліваля 01.09.2342 і пройти реєстрацію на вулиці Гекенса.

   Другий лист був цікавішим за попередній. У ньому йшлося про те, чим студенти займатимуться і які дисципліни вивчатимуть. Також згадувалося, що чим ближче студенти наближатимуться до отримання ліцензії, яка засвідчить, що вони Першовідкривачі, кожен муситиме обрати певну галузь роботи, якою займатиметься на космічному кораблі. 

   Це він знав давно. Кожен із п’ятнадцяти космонавтів на кораблі мав свою функцію, а керував ними їхній командир. Саме ним був його батько, Варланд. Це Артуру розповів він, коли повернувся з великої подорожі, ще дуже давно. На той час Артуру було близько шести років, але майже всі розповіді батька закарбувалися в пам'яті. Артур бачився з ним не дуже довгий час, усього лише два роки, і то, коли йому було від шести до восьми років.

    Іноді намагався згадати деякі моменти з дитинства. Щось пригадувалося чітко, а щось тьмяно. Прикро було те, що важко було згадати чіткі риси обличчя батька. Є тільки фотографії Варланда, коли той ще був молодий. Їх дала йому мати.  

   Вдихнувши не свіже повітря на пероні, він закашлявся. Озирнувся. Людей багато... Усі кудись їдуть. "Цікаво, а Невус хвилюється?" Це його одногрупник ще в такому не далекому минулому і тепер у майбутньому. Приблизно місяць тому вони ходили разом до університету, а тепер вільні, дорослі чоловіки їдуть на навчання в Ліваль. Ця думка розбурхала, і хвилювання прокотилося великою хвилею по всьому тілу, вдаривши в голову, від чого Артура хитнуло, як тонке дерево від сильного вітру. Стоячи тут, на пероні, перебуваючи за кілька годин від реєстрації на вулиці Гекенса, він чудово розумів, що зайшов на доріжку дорослого життя і мусить покладатися виключно на себе. "Іноді в душі собі зізнавався, що не відчуває себе на 24 роки. У душі десь 18, і був радий знову зануритися у світ гуртожитка та студентства".

   Невус був дуже привабливим. Брюнет із довгим волоссям, яке іноді не піддавалося його бажанню вкладатися як слід. Борідка і вуса надавали йому певної переваги в підкоренні дівчат, хоча він лише шукав компанію для сну, нічого більше. Він був досить розумним, дисциплінованим і спортивним. Справжній альфа самець.

— Ти знаєш, що там буде близько трьох тисяч студентів? — Невус подивився на друга і видихнув дим, стоячи біля курилки. Він перший за довгий час порушив тишу.

— Чув, що буде рівно три тисячі. — Артур провів рукою по гострій щетині на щелепі. Він не курив, просто стояв поруч. — Вони що, хочуть більше сотні кораблів запустити в космос?

— Та ні, для Міністерства це не вигідно і не потрібно. — Невус почухав вказівним пальцем око, в яке щось потрапило через велику метушню людей на пероні та попіл, що тут літав. — Вони виберуть найкращих, і ці найкращі досліджуватимуть космос. Це важка справа, ти ж як ніхто це розумієш.

— Ну так... — протягнув Артур і одразу згадав батька, після чого знову замовк.

   Його мати завжди казала, що Варланд був відважним, сильним і неймовірно розумним чоловіком. Він пройшов майже всі випробування в Лівалі краще за всіх, завдяки чому завчасно кваліфікувався на наступний етап під назвою "Німбель-2." Там він також показав найкращі результати і був відібраний серед сотні претендентів на посаду командира корабля "Блискавка".

   "Казали, йому не було рівних..."

   Артур усе своє доросле життя пам'ятав, як мати дуже гарно відгукувалася про батька і неймовірно сумувала та переживала за ним, коли той відлітав у космос. Через сильне кохання вона не зуміла пережити його зникнення і на тлі печалі через чотири роки померла. На той час Артуру було 12 років.

   Зазвучав гудок прибуття поїзда. Артур ніби вийшов із гіпнозу, знову опинившись у реальності. Яка ж ця реальність темна та важка, навалюється на плечі більшості людей. Він поглянув на свого товариша, який піднімав валізи. Поклавши речі в багажник, вони зайшли до вагона, де панував суцільний хаос. Пасажири голосно шукали свої місця та вмощувалися у зручні крісла. Артур швидко зайняв місце біля вікна й одразу витягнув навушники з кишені, щоб послухати музику і, можливо, навіть подрімати.

— А це правда, що ти народився не на Землі? — Невус із цікавістю подивився на свого колишнього одногрупника, а тепер майбутнього колегу.

— Так... народився на колонії Аліс, — спокійно відповів Артур, хоча на такі теми йому не подобалося говорити. Він вважав це дуже особистою інформацією і не любив ділитися нею з іншими. З дитинства він був об'єктом зайвої уваги через те, що був сином першого капітана Першовідкривачів. Прізвище Гекенс набуло ще більшої популярності після смерті його батька, Варланда Гекенса.

— Можеш розповісти, як там жилося? — Чорноволосий хлопець із захопленим поглядом глянув на нього, і в очах засяяли іскорки.

   "Він знущається?" Як не дивно, але Артур ніколи нікому не розповідав у деталях про життя на колонії Аліс. Невус просто знав, що він нібито там народився і трохи там пожив, після чого перебрався на Землю.

— А ти в інтернеті не можеш глянути? — Сам цього не зрозумів, як занадто грубо поставив запитання Артур.

— Ну, розумієш, цікавіше все почути від того, хто справді там був, а не від якихось "журналюг", які беруть інтерв'ю в різних шизиків.

— Гаразд. — Артур трохи зібравшись думками, повернувся корпусом до свого товариша. Важко зітхнувши, подивився в повні очі захоплення. Поїзд зрушив із місця. — Так, справді, перший свій подих і перший крок зробив на іншій планеті, колонії Аліс. Перші п'ять років жив із мамою в нашому великому будинку, що знаходився під спеціальним величезним куполом, в принципі як і усе поселення. Це був реально великий прозорий купол. Знаєш, я це, як зараз, пам'ятаю. Виходиш із будинку на подвір'я, навколо тебе все зеленіє, щось цвіте, пахне, а на дереві звисає стиглий соковитий фрукт. Але за куполом панує зовсім інша картина. Поза ним немає абсолютно нічого живого, суцільна червона пустеля і, звісно ж, інші куполи, які з'єднані між собою спеціальними переходами.