Глава 3

Тюльпанія сиділа в саду за невеликим столиком.
Сніданок давно охолов, але вона майже не торкалася їжі. Лиспопадове прокидалося навколо повільно, і це місто здавалося надто тихим після столиці.
Жанна мовчки стояла трохи осторонь, чекаючи будь-якого наказу.
І саме тоді один із охоронців підійшов до столу.
Він не вклонився низько, як слуги в столиці. Лише коротко простягнув конверт.
— Для вас, пані.
Тюльпанія взяла лист.
Печатка була незнайома — витончена, але холодна.
Вона зламала її.
“Доброго дня, Тюльпаніє. У мене скоро день народження. Запрошую тебе на святкування завтра.
Ти знаєш, де я живу. Чекаю на тебе о другій годині дня.
Кароліна Вадіянтерільська.”
Тюльпанія повільно перечитала лист ще раз.
— Кароліна… — тихо повторила вона.
Ім’я було знайоме. Не близьке, але й не чуже.
Можна сказати — з того життя, яке ще не встигло стати чужим повністю.
Жанна обережно нахилилася вперед.
— Ви підете?
Тюльпанія не відповіла одразу.
Запрошення було простим. Занадто простим.
Але відмовлятися від контактів у новому місті було нерозумно.
— Треба ж з кимось тут… спілкуватися, — нарешті сказала вона більше собі, ніж Жанні.

Свято було влаштоване просто неба.
Довгі столи, світлі тканини, сміх і голоси. Все виглядало надто безтурботно для місця, де вона ще вчора почувалася чужою.
Тюльпанія прийшла не пізно і не рано.
Рівно так, як належало.
Кароліна зустріла її першою.
— Ти прийшла! — усміхнулася вона. — Я рада.
— З днем народження, — спокійно відповіла Тюльпанія.
Навколо вже збиралися гості, хтось вітав, хтось просто кивав.
І саме тоді до неї підійшла незнайома дівчина.
— Мене звати Міранда.
Тюльпанія подивилася на неї уважно.
— Тюльпанія.
Міранда всміхнулася, але в її погляді не було легкості свята.

— Ти щось чула про першородців?
Тюльпанія злегка насупилася.
— Ні.
Міранда нахилилася ближче.
— Їх тут більше, ніж ти думаєш. Стережися.
Пауза.
— І навіть Кароліни.
Тюльпанія різко перевела погляд у бік столів.
І саме в цей момент поруч з’явилася Кароліна.
— Мірандо, — спокійно сказала вона, — тебе шукала мати.
Міранда випросталась, ніби нічого не сталося.
— Тюльпаніє, — додала Кароліна м’якше, — не звертай уваги. Вона перебрала з вином. Буває.
Міранда не заперечила.

Лише подивилася на Тюльпанію ще раз — довше, ніж було потрібно.
І пішла.

Свято поступово розслаблялося, голоси ставали голоснішими, сміх — вільнішим.
Тюльпанія відійшла трохи вбік, туди, де було менше людей і можна було перевести подих.
Вона ще раз обвела поглядом сад.
Занадто ідеально.
Занадто спокійно.
— Ти справді не знаєш, хто вони такі?
Голос пролунав поруч несподівано тихо.
Тюльпанія різко обернулася.
Міранда стояла за кілька кроків від неї. Вже без усмішки, без святкового настрою.
— Ти знову? — спокійно запитала Тюльпанія.
— Я не жартувала, — відповіла Міранда.
Вона зробила ще один крок ближче, зупинившись так, щоб їх не чули інші.
— Першородці тут. Скрізь. Просто ти їх ще не бачиш.
Тюльпанія звузила очі.
— Ти перебільшуєш.
Міранда коротко видихнула, ніби це було саме те, чого вона боялася почути.
— Ні. Це ти поки що нічого не знаєш.
Пауза.
Її погляд ковзнув у бік гостей.
— І найгірше не те, що вони є.
Вона повернулася до Тюльпанії.
— Найгірше те, що деякі з них уже поруч із тобою.
Тюльпанія відчула легкий холод уздовж спини.
— Чому ти мені це кажеш? — тихо запитала вона.
Міранда замовкла на секунду.
— Бо я бачила, що з ними роблять із тими, хто їм довірився.
Вона на мить опустила погляд.
— І я не хочу, щоб ти стала наступною.

Тюльпанія поїхала зі свята о п’ятій годині вечора.
Кульвізор м’яко відірвався від подвір’я, і голоси гостей швидко залишилися позаду — разом зі сміхом, музикою і надто світлою атмосферою, яка тепер здавалася дивною.
Жанна сиділа навпроти мовчки, час від часу поглядаючи на Тюльпанію, але не наважувалася щось сказати.
За вікном повільно пропливали вулиці Лиспопадового.
Місто здавалося спокійним.
Надто спокійним.
Тюльпанія сперлася спиною на сидіння і заплющила очі на мить.
Міранда.
Її слова все ще звучали в голові.
“Вони тут скрізь.”
“І деякі з них уже поруч із тобою.”

Тюльпанія повільно розплющила очі й подивилася у вікно.
Нічого не змінилося.
Але чомусь відчуття безпеки зникло.