Глава 79

Ліля

— Та Лілі б спочатку поснідати, — резонно зауважує Валентина Олексіївна, що грає з малим Андрійком біля каміну. Вона будує щось з кубиків, а хлопчик ламає все з радісним сміхом. — На кухні лишились млинці і джеми, — додає господиня, — Тільки зробить собі чаю.

— Добре, дякую, — видихаю з полегшенням. 

     Відчуття, що жінка мене мало не рятує своїм коментарем, даючи час. Гра, мабуть, дійсно цікава. В мене немає причин не вірити словам інших, але і так одразу впевнено доєднатися я не готова. 

— Доню, і мені, будь ласка, тоді зроби чаю, — просить батько.

— Два чаї, — додає декан.

— І каву, якщо не важко, — подає голос Дмитро.

— Тоді і кави дві, — сміється Дарина.

        Катерина сидить якась мовчазна, наче повністю її думки поглинула гра в цей момент. Але кидає швидкий погляд спочатку на Кирила, потім на мене. І він відчутно м'якший, ніж вчора за вечерею. Мабуть, тому, що светр на мені зараз мій власний.

— Я тобі допоможу, — вимовляє Кирило, і йдемо разом на кухню.

        Поки закипає вода мій хлопець мовчки мене обіймає. Мені це, справді, потрібно.  День з самого ранку вже такий насичений видався. Відчуваю, що для мене то трішки занадто. А, може, й не трішки. Треба пригальмувати. І з кількістю емоцій, і з кількістю думок. 

       Ще нещодавно всі думки були зайняті Кирилом і пригодою у душі. Спочатку було соромно дивитись всім в очі. Але всі, й справді, поводяться так, ніби нічого не трапилось, ніби ніхто не помітив нашого запізнення. Можливо, я себе дарма накручувала, що нас обов'язково мали почути з душу. А може, всі просто були зайняті чимось цікавішим? А може, й чули щось? Коли жила в селі, кожен зустрічний на вулиці поспішав кинути на тебе цікавий чи оцінюючий погляд без будь-якого приводу. Зараз довкола мене геть інші люди і геть інше ставлення. Нікого не оцінюють, нікого не засуджують: спіть, скільки спиться; доєднуйтесь, якщо бажаєте бути разом з товариством. Що ви робите за зачиненими дверима, ніхто не чує, не бачить і знати не виявляє наміру.

        Чи через це я поспішала відмовитися від участі у грі? Чи я щиро вважаю себе нездарою, яка цю розумну гру, а ні, не гру — економічний тренажер не потягне? І знову ж таке чудове оточення:  якщо ти в себе не віриш, підтримаємо і переконуватимемо в зворотному. Незвично! Але викликає полегшення, ніби тяжкий вантаж з плечей спадає.

       А ще під час розмови про бізнес згадався Ярослав. Ну  кого ще мені згадувати, як не єдиного знайомого бізнесмена? Ніби логічно. Але якось неспокійно і знов травматично. Незважаючи на його компетенцію, зацікавленість у справі і працездатність навіть у нього виникли проблеми у бізнесі. Щоправда, геть не дрібному бізнесі. Мені до такого навіть у грі ще рости й рости, якщо піду грати. Може й дійсно, правильно та з користю в цьому домі вільний час проводять, щоб молодь ще під час навчання тренувалася в грі розв'язувати різні питання, які й в житті виникають. 

             Але  більше в голову лізуть думки не про бізнес Ярослава. Не багато я про нього і знала, якщо не рахувати спільної поїздки на конференцію у Карпатах. А от те, що цей крутий бізнесмен мене викинув, коли награвся…Так, саме це я навряд чи колись забуду. І як після цього в себе вірити взагалі можна??? 

***

В цій книзі буде ще дві глави. І все. Додовайте собі в бібліотеки книгу "Особлива Квітка", якщо цікавить розвиток історії стосунків Лілі та Кирила.

Гарного дня!