Глава 75.1

Кирило

— А на те, щоб бути щасливою я заслуговую? 

    Голос тремтить, така беззахисна в цей момент. Не замислюючись, притискаю дівчинку до себе міцно. Так щоб і заспокоїти і знерухомити її активні ручки. Тримати до синців на зап'ясті, як Козирев Лілю, не маю жодного бажання, але ж дівчата такі тендітні.

— Звісно, заслуговуєш! Ти маєш бути щасливою, коханою, єдиною Кітті! Чесно. Ти мені віриш?

— Вірю. І я дуже хочу, щоб ти мене кохав, хочу щастя з тобою. — Вона робить відчутний наголос на останньому слові.

— От щастя б було, якби твій батько чи брат оце зараз побачив і накинувся на мене, захищаючи твою честь, — пирхаю невдоволено. — Чи, може, побачити тут зараз Лілю з очима, повними сліз, то було б щастя? — Тисну на логіку, сумління та все добре, що має бути в цій  дівчині. Вона мовчить. Але губами все одно притискається до моєї шкіри. 

— Батько і брат бажають мені щастя, — сперечається Катерина.

— От тільки маю сумніви, що це щастя вони бачать в мені, розуміючи, що я з іншою. 

— Але я бачу його в тобі! — Наполягає. — Мені потрібен Ти і тільки ти!

— Знаєш, Катерино, — дівчина одразу перебиває мене,  не дослухавши.

— Катерина? Не Кітті?

— Катерино, — вимовляю твердим холодним тоном. —  Я дуже не люблю, коли дівчата нав'язують мені свої умови. Такі дівчата ніколи поруч зі мною не затримуються. Тобто не затримувались. — Кет не завадить зрозуміти мене трішки краще, бо вигадала собі образ якогось геть ванільного принца. Може, я з Лілею і справді таким здаюся. Але ж її психічний стан - то не іграшка. Дівчина стільки пережила і заслуговує на турботу та підтримку. — Повторюю: ні-ко-ли. В цьому твоя мета?

— Ні, — засмучено контастатує очевидний факт.

— Тоді не тисни на мене. Ніколи. І дозволь зараз піти звідси тихо. Будь ласка. — Вимовляю вже лагідніше. Ображати чи ворогувати не хочу.

     Розтискаю обійми. Катя робить крок назад, але не йде. Виймаю з ванни боксери, що "виправ ногами" поки мився, викручую. Затримуватись поруч з дівчиною тут не маю наміру.

— Чому Ліля? — Приречено питає Кет.

— Ліля єдина не мала жодних планів та очікувань щодо мене. З нею легко дихати. Коли їй погано, я готовий розірватися на британський прапор, щоб покращити її стан, готовий вбити кожного, хто зробить їй боляче. Тож, зроби, будь ласка, висновки. Ти ж розумна. Якщо Ліля дізнається про ці обійми, і їй буде боляче, то ти станеш мені ворогом, а не дівчиною, що будь-коли могла б мати шанс мені сподобатися.

— Я тебе почула. Ніхто не дізнається, обіцяю. Поцілуй мене, Кірюшо. 

        Не витримую її щенячого погляду, він змушує щось всередині стискатись до болю. За всією незрозумілістю її поведінки є щось глибоке  і щире, щось болісне. Досі не розумію цієї блискавичної закоханості в мене, але яка вже різниця? Зараз, справді, ладен її поцілувати. Але хіба то щось вирішить? Навряд чи. Цілую в щічку, відтісняю від виходу. Катерина, не гаючи часу, поки я нахилився до неї, тягнеться до моїх губ вустами і ковзає по ним. В очах..в очах німе благання — і я підкоряюся: легко захоплюю одну губку, іншу. Дівчина з величезним бажанням відповідає, а її щічки округлюються від легенької посмішки. Поцілунки неглибокі, але дуже чуттєві. Брехатиму, якщо спробую переконувати себе, що нічого не відчув. Відсторонююсь і миттєво вилітаю з ванни, відчуваючи себе останньою скотиною.