Глава 73

Ліля

— Добрий ранок, крихітко, — тягнеться до мене за поцілунком Кирило.

— Доброго ранку, — відхиляюсь від нього, — стривай! Я ще навіть зуби не чистила.

— Ну, тоді ходімо, — подає мені руку.

— Куди? 

— До ванної, звісно. Тобі зуби почистити, а мені душ прийняти треба, щоб не смердів, як брудний пес. — Знаю, що навмисне жартує так, але не погоджуюсь. В цій суперечці перемога  точно буде за мною.

— І зовсім ти не смердиш, а приємно пахнеш, як завжди, — обіймаю свого хлопця і цілую в щічку.

— Крихітка дарує зранку обійми і компліменти, схоже, день буде чудовий, — з посмішкою задоволено вимовляє хлопець. — Але в душ після тренування таки треба. Сподіваюсь, ти погодишся потерти мені спинку?

— А де ти вже встиг тут потренуватися? Тут же спортзалів немає.

— Трохи побігав вулицею для розігріву. Потім віджимався на ганку і дрова колов за будинком. На кілька днів вистачить, — сміється хлопець.

— Ой, яке незрівнянне видовище я прогавила..

— А Катерина от не прогавила. Так дивилася. Зголосилася складати дрова, а насправді не втрачає нагоди залишитись зі мною наодинці. Знаєш, думаю вчора відносити її до кімнати не варто було. Вона розмріялася, що цікавить мене як дівчина.

— Але ж то була гра. Вона перемогла і заслужила винагороду. — Знизую плечима, — проти правил гри чи варто було сперечатися? Невже зовсім вона тебе не цікавить? — грайливо змінюю тему, злегка закусивши верхню губу.

— Зараз продемонструю тобі, хто мене цікавить, — впевнено заявляє Кирило. 

       Скидає кофту від спортивного костюма і футболку, бере мене за руку і веде до ванни, що, на щастя, теж розташована на цьому поверсі. Дуже зручно, що не на першому, де зараз всі інші вже зібралися. На мені сама білизна і довга футболка, яку видали в перший вечір, щоб переодягнутись для сну. Зубні щітки всім трьом нам теж нові видали, і вони стоять в окремому стакані. Навіть дивно, що у господарів тут запас щіток був. Мабуть, хтось регулярно із собою забуває взяти свою. У ванні Кирило одразу вручає мені мою вже щітку і знімає з себе спортивні штани неспішно. Спостерігає за мною уважно, поки  я ковзаю щіткою то в один бік, то в інший. 

— Закінчила, — не стільки запитує, скільки констатує факт, коли я завмираю зі щіткою. — Нарешті можу поцілувати свою крихітку, — шепоче задоволено, підставляючи щітку під струмінь води і закидаючи в стакан, поки я набираю повний рот води і вдаю з себе хом'ячка. — Ти така чарівна зранку! — Шепоче на вушко і цілує спочатку ніжно, а потім все більш спокусливо і починає стягувати з мене футболку.

— А що це ти робиш? — Не піддаюсь.

— Допомагаю коханій, як ти мені вчора зі светром допомагала, — посміхається. — Невже ти збиралася терти мені спинку у футболці? — Робить такий невинний вигляд, вимовляючи ці слова, що я без спротиву піднімаю руки вгору і дозволяю її зняти. — Може, і решту речей знімемо? — Цікавиться хлопець, спокушаючи.

— Навіть не сподівайся! — Рішуче відмовляюся, і він не наполягає.