Глава 71

Кирило

       Вечір минає досить весело. Дружина декана — дуже мудра жінка, тож задає теплий позитивний напрямок вечору. напруження Лілі та невдоволення Катерини, помітні під час вечері, повністю стираються наступними розвагами з глибоким змістом. Але активний день таки виснажив мою крихітку. Вона засинає ледве торкнувшись обличчям подушки. А я повертаюсь вниз виконувати обіцянку, яку підтримала сама моя добра і наївна Ліля, і потрапляю на імпровізований  ретро танцмайданчик.

— Потанцюєш зі мною? — Запитує Катерина. 

  Не знаю, як вона вміє так перевтілюватися: за столом була, наче розлючена фурія, коли іскри поглядом метала в Лілю; під час гри демонструвала життєрадісність і креативність, хоча, мабуть, цілеспрямовано йшла до мети, задумавши мене в якості призу; а зараз вона - безневинна дівчинка з великими блакитними повними надії очима, яку й образити лячно. От вже ж талановита! Не засумуєш.

— Справді, Кирило, зроби приємність красуні. Не все ж їй зі старим танцювати, — підтримує її добродушно, по-батьківськи  Іван Федорович. — Дякую за насолоду, моя мила хреснице, — звертається до неї та виходить з кімнати. 

           І як після цього відмовити? Обіймаю за талію дівчину однією рукою. Іншу сама Катерина поспішає з'єднати з моєю і переплести пальці. Це ж треба, я ще щось пам'ятаю з танцювальної студії, яку зовсім недовго відвідував у дитинстві.

— Катюшо, може розкажеш, чого з таким невдоволенням ти дивилась на Лілю всю вечерю? — Питаю, коли батьки дівчини теж покидають кімнату. А залишившись наодинці краще про щось розмовляти. Та й мені б не хотілось, щоб подібне повторилося, Лілі це точно не на користь.

— Бо на ній був твій светр. І з нею ти проводиш весь час, тільки їй приділяєш увагу, — ображено, але чесно вимовляє дівчина.

— Так, твоя правда. Але ж Ліля - моя дівчина.

— Я теж хочу бути твоєю дівчиною, — рішуче випалює.

— Вибач, не вийде. Я ж не східний шейх, який має гарем. Та й вам з Лілею таке не підійде. Не кажу, що святий. Дівчат в мене було багато. Але зараз важливіше за всіх Ліля.

— А я? — Засмучується мала.

— А тебе я знаю другий день і руйнувати стосунки з дорогою мені людиною, що будувались місяцями, не бачу сенсу. Та й твоє ставлення за столом до Лілі мені геть не сподобалось. Якщо в тебе і виникла симпатія до мене, то це не привід так злісно дивитись на мою дівчину. Ти ж не вогнедишний дракон, яким намагалась здаватися, — жартую, щоб не виглядати занудою. Вона розумна, тож сенс має зрозуміти.

— Вибач, я більше так не буду ображати твою Лілю, — а тепер вона схожа на мале кошеня, яке спершу подряпало тобі руки, а потім ластиться, щоб його приголубили. 

— Сподіваюсь, на це. Ти ж розумна і цікава дівчина. Можеш знайти собі гідного хлопця, який так само дбатиме про тебе.

— Але я хочу, щоб ти дбав про мене, — не погоджується дівча.

        Мені лишається тільки виконати її прохання і подбати, щоб Катерина без пригод опинилася у власній кімнаті. Не хочу перевіряти, куди зайде ця розмова. Підхоплюю на руки і опускаю вже на ліжко в її кімнаті. Неохоче звільняє мою шию, яку одразу охопила своїми ручками, погладжує, дивиться очі.

— А поцілунок на добраніч? — Мило кліпає очима, так і тягне сказати Кітті.

      Без зайвих суперечок цілую в щічку, кажу: "На добраніч" і швиденько прямую до тимчасо нашої кімнати обіймати свою сплячу красуню.