Глава 65

 Ліля

       Кирило, як завжди, дбайливий: зняв з мене джинси, поклав на батарею, даючи мені хвильку, щоб перевести подих і розслабитись. Він демонструє, що не збирається на мене тиснути. Підходить ззаду і так ніжно дражнить і цілує оголену частину спини, зігріваючі своїми губами. 

       Я просто починаю танути в його руках. Відчуваю, як щоки заливає рум'янцем. Мені водночас і приємно, і соромно, і комфортно, і незвично. 

— А сам переодягатися не збираєшся?

          Він обертає мене обличчям до себе, а я піддаюсь і в мить хапаюсь за його широкі плечі. 

— Я б залюбки позбувся одягу зовсім поруч з тобою, — бентежить ще більше словами хлопець, дивлячись у вічі.

      Спокусник продовжує подорожувати моїм тілом, цілуючи від ключиці до ключиці і опускаючись нижче, аж до краю сукні. Одна рука з моєї спини плавно мігрує на груди. І от він вже легко погладжує їх, охоплює долонею то одну, то іншу. Приємно, хвилююче, але шалено незвично! В наших з ним стосунках — це зовсім нові елементи. Хоч це все той же мій Кирило, якому я довіряю. 

      Думка: "Чи перетне він зараз межу, що окреслена сукнею?" лякає і я, не замислюючись, починаю тягти його светр вгору. Потім вже розумію, що це може виглядати для хлопця згодою на подальші дії. Але в той момент просто змушую його без слів відірватись від мене. Він покірно піднімає руки і допомагає зняти светр, який я одразу несу на батарею за його прикладом. Навіть не знаю, чи треба, але це дає мені якусь мить і відстань.

— Твої джинси теж мокрі знизу, — зауважую очевидне, щоб перемкнути його увагу.

— З твого дозволу залюбки зніму, — посміхається хлопець, швидко знімає і вішає їх на стілець. 

— Якщо одразу одягнеш спортивні, — додаю.

— А це вже не цікаво, — хмикає хлопець і притягує мене до себе. — Мені сподобалась твоя ініціатива щодо светра.

      Посміхається і цілує в губи, змушуючи відповідати на поцілунок. Та й не дуже я вже опираюся, якщо чесно. Сама цього хочу. І він не може цього не помітити.

— Ти тремтиш, крихітко, — зауважує Кирило і, швидко схопивши з ліжка, накидає на мої плечі кофту Катерини.

— Тут не дуже тепло, — вимовляю тихо, наче виправдовуюсь.

— Зараз зігрію! — Обіцяє хлопець, але не обіймає, як я розраховувала.

        Він сідає навпочіпки, запускає руки під спідницю і легко, повільно, грайливо веде пальцями від щиколоток вверх. Це неочікувано, приємно,  хвилююче. Коли доходить до внутрішньої поверхні стегон і наближається до точки перетину, мене кидає в жар. Я сіпаюсь, наче крізь все моє тіло пройшов відчутний розряд струму. А Кирило вмить підводиться і ховає мене в своїх обіймах.

— Тепер точно не змерзнеш, — задоволено посміхається. 

       От же ж жук! Він знав наперед, що мені стане так ніяково і соромно від його дотиків, що від хвилювання кине в жар. Але мети зігріти він досяг, швидко. І з цим не посперечаєшся. І скільки ще фішок у нього в запасі, щоб шокувати і зводити мене з розуму раз за разом?

— Я б не відмовився і поцілувати твої ніжки, а особливо стегна, — шепоче на вушко мій спокусник, — але якщо мої дотики поки що змушують тебе тремтіти, а не палати, то відкладемо це на потім.