Глава 57

Ярослав

          Звістка про нездужання Лілі мене вразила. Навіть такий черствий останнім часом сухар, як я, можна вразити, виявляється. Спершу кортіло розібратися з тим гівнюком Козиревим. Але я ж не хлопчисько, та й Кирило вже з тим розібрався. І я теж частково винний в її нездужанні, хоч зустріч і була несподіваною. Та я давно мав таки знайти спосіб поговорити і все пояснити, щоб вона мене не боялася, не ображалася. А може, й давно б повернулась до мене? Я тільки дарма гаю час. 

     Мій номер досі заблоковано абонентом. А може вона й свій давно змінила? Розумію одне — хочу бути поряд, захищати в разі потреби і підтримувати. Рішення приходить швидко. Набираю номер ріелтора. І вже за кілька днів отримую інформацію, що в тимчасово її будинку — а жити вона там планує, мабуть, щонайменше до закінчення навчання, бо зручно ж, коли поруч, — продається квартира. Господарі так і не повернулися з-за кордону, а орендарі за два тижні мають виїхати. Наступного ж ранку дивлюся і підписую договір купівлі-продажу. Тепер час ремонту, бо жити в наявних умовах не збираюся. Але головне, що поруч. Це ж тимчасово. Нерухомість завжди можна продати. Колись разом з квіткою оберемо спільне краще житло.

        Набираю Андрія Валерійовича і прошу допомоги. Я хочу, щоб Ліля оглянула це приміщення і зробила проект ремонту, який їй би подобався. На першому курсі вивчають більше загальних предметів, але і дизайн інтер'єрів з наступного семестру в них буде. А оскільки декан за фахом архітектор, то цей предмет викладає частково він. В частині про міцність конструкцій і функціональність приміщень. А про декорації вже молодший асистент кафедри додає. Обіцяю сплатити гонорар дизайнеру, щоб не викликати підозр. Та й це непоганий спосіб дати їй грошей, інакше ж не візьме.

— Не засумуєш із тобою Сокіл, — сміється декан. — І як тобі відмовити? Прохання реалістичне, все одно кожен якийсь проект для заліку робити повинен. Тож можна і реальний, їй близько. Але чи доречна це думка оселитися поруч і знов провокувати її емоційно? 

— Обіцяю бути вкрай обережним. Я тільки хочу бути поряд і дбати про неї.

— Гідні мотиви, — оцінює колишній наставник, — добре, допоможу. Але з тебе вже місце для практики принаймні для двох студентів.

— Домовились. Дуже ціную Вашу допомогу, Андрію Валерійовичу!

***

Хоч до рани прикладай. А чи не запізно він одумався? Скільки вона через нього вистраждала? Чи вона того заслуговувала?