Глава 56

Ліля

— Лілю, поцілуй мене, — просить, відставляючи останню чашечку. А я дивлячись на неї, згадую джем на своїх вустах.

— Я так не можу, — сором'язливо опускаю очі.

— А як можеш? — Не здається Кирило. 

       Він взагалі ніколи легко не здається. Але усвідомлюю це так чітко лише зараз.

— У щічку можу, — посміхаюсь до хлопця.

— Згода, давай у щічку, — і підставляє одну до мене.

    Але щойно я наближаюся до його обличчя, як зустрічаюсь вже з губами.

— Так Нечесно, — роблю я ображений вигляд, а саму так і тягне засміятися. Підловив.

— Чесно-чесно, — заперечує хитрун. — А тепер ще раз, крихітко. В губи, — уточнює.

     Я мало не відкриваю рот від здивування і такого нечуваного з боку хлопця нахабства. 

— Обіцяю не відповідати на твій поцілунок.

        Швиденько торкаюсь Кирилових губ. І Розумію, що мені навіть починає подобатися ця його наполегливість. 

      Може він таки здатен вигнати з моїх думок Ярослава, який вперто не хоче мене залишити у спокої????

        Мені з Кирилом, як і раніше, спокійно та комфортно. А він, здається, стає значно щасливішим від кожного такого міні поцілунку.

— А тепер ще раз, — заохочує хлопець. 

І я виконую його прохання. 

— І ще.. яка чудова слухняна дівчинка, — жартує він.

І ми обоє сміємося. 

— Ну що? Вже не так лячно? — запитує, ніжно обіймаючи мене за талію.

— Не боюся вже, поки ти не кусаєшся, — підтверджую і ховаю обличчя в нього на грудях.

— Ну, нарешті ми перетнули цю межу, — знов жартує Кирило, — вже не сумніваєшся, що ти - моя дівчина, Лілю?

Я тільки мовчки киваю і міцніше притискаюся до нього.

— Сніговика ліпити йдемо? — питаю трохи згодом.

— Для тебе не тільки сніговика, а хоч цілий палац, принцесо! Тільки якщо ти зігріватимеш мене в ньому своїми поцілунками.