Глава 53

Кирило

— Так просто я тебе нікому не віддам! 

       Повторюю знов. Ми вже хвилин десять так стоїмо: обійнявшись, мовчки. Злість розчинилася в просторі. Я боюсь її відпустити, хоч вона й не прагне нікуди бігти. Тільки набридло, що постійно намагається мені вказати напрямок руху до якоїсь іншої дівчини. Катерина прикольна, приваблива і розумна, смілива дуже, якщо порівняти з Лілею. Але то, мабуть, від нестачі досвіду і достатньої кількості захисників поруч. В такій родині без опіки батька і брата дівчина навряд чи обійшлася б. А от Лілю опікати раніше було нікому. Через це і той досвід, що стоїть між нами Великою китайською стіною. І от нарешті, нехай і дуже повільно, ця стіна починає давати тріщини. Вона почала говорити зі мною про те, що давно вже тримає всередині. Весь попередній час неабияк нас зблизив. Лілі подобається проводити час разом і знаходитися в моїх обіймах. Я знаю, вона давно вже звикла до мого запаху. Інколи так кумедно принюхується, намагаючись робити це непомітно. І я роблю вигляд, що не помічаю, щоб не злякати її. Їй сподобались мої легкі дотики. Впевнений, вона теж відчувала ті легкі електричні розряди між кінчиками наших пальців. І вона не відсторонювалася, не відштовхувала, не втікала у відповідь на поцілунки. Я навмисно не йшов далі, не відкривав їй всю свою пристрасть і бажання, щоб не лякати. Але я не знаю, скільки ще часу я зможу тримати себе в руках. 

— Запам'ятай! Мені Не цікаві інші, — ніжно вимовляю на вушко. 

      Не стримуюсь і починаю блукати руками її тендітною спинкою. Опускаю їх до пружних сідниць дівчини і піднімаю назад. Мов обплітаю її міцно з обох боків руками, ковзаючи долонями до пружних півкуль. Охоплюю їх легко і ніжно, а потім плавно повільно повертаю руки на спинку. Дихання дівчини ледь помітно засвідчує, що вона відчуває всі мої рухи навіть крізь одяг. Але продовжує мовчати.

— Лілю, що ти відчуваєш зараз? — питаю, ризикуючи, що крихітка враз випурхне, як пташка, із моїх рук.

— Важко сказати, — відповідає дівчина, — відчуття, ніби я наново вчусь щось відчувати, ніби тільки навчилася знов посміхатися і відчувати хоч якісь живі емоції. Але часом їх так багато..

— Так, я помітив, — погоджуюсь з нею, — і мені дуже подобається, що ти знов посміхаєшся. Хочу бачити твою чарівну посмішку частіше. Я скучив за нею. 

***

Його повинно цікавити, що ти відчуваєш, чи комфортно, чи добре тобі. Якщо ні, все інше з ним не має сенсу, бо ти ж не гумова лялька, правда?

Доброго ранку! Всі, в кого є бажання читати більше, можуть звернути увагу на ще дві книги на сторінці автора. Вчора додалася книга "Не мій Герой".