Глава 52

Ліля

— Тоді підем іншим шляхом, вередунко, — впевнено каже хлопець.

       Повертає на місце ложечку, занурює палець в одну чашечку і щедро змащує мої вуста джемом, ніжно торкаючись. Я ледве витримую ці  ніжні тортури. Сама не розумію, чого зараз хочу: відштовхнути і накричати, щоб йшов собі снідати до всіх, чи притулитися міцно до нього, як ми завжди прикриваємо всі незручні моменти, і щоб він таки залишився.

— А тепер або ти сама проковтнеш цей джем, або це зроблю я.

        Дивиться пильно в очі, тримаючи за руку, губи в спокусливій напів усмішці, очікує. 

— Але попереджаю: я можу й не зупинитися вчасно. Я ж не залізний, Лілю.

     Швидко облизую губи, відчуваючи приємний смак чорниці. Намагаюсь не дивитися на хлопця поруч. І так знаю, що він стежить за кожним рухом моїх губ. Роблю кілька ковтків чаю. 

— Не знала, що ти Настільки винахідливий.

— Ти ще дуже багато про мене не знаєш, — каже Кирило.

      І таки не стримавшись, повністю скорочує відстань між нами і ловить мої вуста своїми. А мені досі солодко. Не те, щоб я цього хотіла, але й огиди якоїсь чи страху не відчуваю. Добре, що він в мене хлопець терплячий, з розумінням. Поцілунок не поглиблює, не наполягає на продовженні. Швидко відсторонюється, і не встигаю помітити, як на моїх губах вже з'являється інший джем.

— Яблучний, який ароматний, — шепочу, повільно облизуючи губи, ніби знущаючись з хлопця, що невідривно спостерігає. І тягнуся до тарілки з сирниками. — Ти мене вмовив, мабуть, таки поснідаю, — додаю голосніше.

— А я вже сподівався спробувати полуничку на твоїх губах, — розчаровано видихає Кирило.

— А полуничку ти спробуєш внизу, за столом разом з усіма.

     Сміюсь, штовхаючи легенько хлопця в плече. 

— Або можеш звернутися до Катерини за допомогою в дегустації, вона залюбки, мабуть, тобі допоможе.

— Щоб Андрій Валерійович мене тут одразу і вбив? Чи принаймні відрахував з універу ще до сесії? — Додає, сміючись Кирило, поки жую. — А ти, виявляється, ще та скалка, Лілько, — видихає і додає ображено, — а взагалі це був заборонений прийом. Чи хочеш, щоб я щоразу згадував твого Ярослава?

— Ой, ні, не треба!

 "Досить того, що сама його постійно згадую", - проноситься в думках. 

— І він давно вже не мій! Він повернувся до колишньої дружини.

— Так повернувся, що досі шле тобі квіти? Придурок! — нервово випалює Кирило,— знав би, ще б там біля клубу набив йому пику.

— Та, мабуть, з нею вже знов розбіглися. Але я і знати про те не хочу. З мене вистачило одного разу.

— Після якого ти боїшся, що кожен чоловік виявиться такою ж скотиною і побіжить від тебе до іншої? 

       Кирило вже наче спокійно дивиться мені в очі і очікує відповіді. Відставляю порожню тарілку.

— Може, й боюся, — нарешті вичавлюю з себе. — Але ще більше не хочу тримати біля себе того, кого не зможу зробити щасливим. Коли он купа дівчат навколо тільки і прагне ощасливити.

— Це ти зараз про мене, крихітко? 

     Нахиляється до мене хлопець. І знов цілує. Ніжно і коротко. І відхиляється. 

— А звідки ти знаєш, що потрібно мені для щастя?

Знов цей прискіпливий погляд в очі.

— Може, й не знаю. Але всім їм потрібен саме Ти. І ти цього безперечно заслуговуєш. А мене досі переслідують привиди минулого.

— Пора мені, мабуть, прибити цього привида. Навіть знаю, де знайти, — рішуче вимовляє хлопець і починає підводитись.

— Ні, не треба! — хапаю за руки, міцно притягуючись до нього, змушуючи його нахилятися до мене. Лячно від того, що він реально може зірватися і накоїти щось.

— Он як про нього турбуєшся, — ображається Кирило і різко встає, піднімаючи мене разом з собою.

— Не турбуюся. Але на спогади в моїй голові, на відчуття всередині мене то хіба вплине? 

 Дивлюсь йому в очі і притуляюсь, обіймаючи.

— Не вплине.. — засмучено видихає хлопець і міцно притискає мене до себе. — Але так просто я тебе йому не віддам! Так і знай, — карбує він.