Глава 50

Ліля

— Мабуть, ти маєш рацію, на все одразу не розтягнешся, — погоджується Катя і починає розповідати про себе у відповідь. — В мене всі однокласниці ще у школі з хлопцями гуляли, а я все сиділа, вчилася, як синя панчоха. Ну, батько декан, сама розумієш. 

 Киваю у відповідь, мабуть, розумію. 

— Не зганьбити тата поганим аттестатом. І на вступних іспитах, щоб ніхто не подумав, що вступила на юридичний тільки завдяки батьковим зв'язкам, а не власному розуму..

— Так, я тебе розумію, дуже добре розумію.— Ці її слова зараз чіпляють мене за живе, на відміну від питання про Кирила, на яке я реагувала спокійно. 

— Хоч в мене і не було жодних родинних зв'язків, та от нещодавно дізналася, що одна людина просила твого батька дати мені шанс в період вступної кампанії. Мене ця звістка просто ніби з ніг збила, — зізнаюся, — вірила, що сама цього досягла, а виявляється..

      Я засмучено опускаю очі в підлогу, беру велику тарілку з сирниками і прямую до вітальні, де активно спілкуються між собою чоловіки. Бачу, вже й Кирило не відчуває себе незручно серед деканів. І присутність Дмитра дуже доречна. Всім добре. Катерина слідом заносить другу тарілку та сметану. Валентина Олексіївна  нарешті знайшла у коморі всі варення, які хотіла подати до столу, і кличе Дмитра їй допомогти.

— То це правда, що Лілю прийняли до університету за чиїмсь проханням? 

    Лунає, як грім серед безхмарного неба голос Катерини. Чоловіки повертаються в наш бік і пильно дивляться на дівчину. 

— То що скажеш, тату? — Наполягає вона.

— Отака моя доня: завжди будь-яке питання прямо в лоба, — сміється Андрій Валерійович від несподіванки, а може й від незручності моменту.

— Не переводь тему, тато,— ніяк не вгамується Катерина. 

      А я відчуваю себе білішою за сніг на дворі і руки Кирила, які миттєво огортають мене з-за спини. Навіть не встигла помітити, як він там опинився.

— Ні, доню, — твердо вимовляє наш декан, — Лілю було зараховано до складу студентів факультету через її здібності та  високий рівень мотивації. Жоден інший абітурієнт не мав досвіду організації такої події, як художня виставка, не мав досвіду співпраці з рекламною агенцією, яка дійсно надала дуже схвальний відгук. А Ліля і певний творчий доробок вже мала. Тож на колегії ми вирішили, що цей доробок для майбутнього графічного дизайнера більш вагомий, ніж посередній бал з історії та мови.

— Видихай, Лілько, — звертається до мене Катерина, — більше в тебе немає підстав вважати, що твої досягнення не є твоїми власними, — змовницьки примружує око і посміхається дівчина.

— Катрусю, а якось делікатніше ніяк не можна було з'ясувати питання? — Цікавиться Іван Федорович, переймаючись моїм виглядом. — Добре, що Кирило, як завжди поруч, а то Ліля так би і впала тут посеред вітальні від напруження, вона лише нещодавно одужала.

— Пробачте, мабуть, треба було делікатніше, — трохи знітившись, вимовляє дівчина, — але я хотіла, щоб все було безсумнівно, щоб Ліля не сказала потім, що я намовила батька так сказати, щоб просто пожаліти її.

— Дякую за турботу, Катю. Ти справді допомогла розвіяти мої сумніви, — вичавлюю з себе я. І звертаючись до всіх, додаю, — якщо дозволите, я б не відмовилася трохи відпочити.

— Почувайтеся, як удома, — чую лагідну відповідь господарів і розвертаюся в бік сходів. 

       Кирило за традицією підхоплює мене на руки, а Катерина супроводжує його прискіпливим поглядом. Напевно, вона вже не рада, що саме так намагалася допомогти, бо Кирило знов якнайближче до мене, а не до неї.