Глава 49

Ліля

— Кирило твій хлопець? — Запитала наступного ранку мене Катя, ніби між іншим, поки ми готували сирники на сніданок. Це питання остаточно загнало мене в кут. Ми вчора встигли знайти спільну мову. І мені зовсім не хотілось бути тією, якій "і самій не треба, і іншим не віддам". Якщо вже ця досить розумна та мила дівчина з гарної родини так зачарована Кирилом, то може нехай і далі пробує привернути його увагу. Хто зна, чи в неї щось вийде? В інших якось не виходить, і мені навіть приємно це бачити.

— Моє від мене не втече, — чомусь вирішила я і вимовила це вголос. 

      Катерина здивовано подивилася на мене, ніби забувши на мить про сирники та розпечену пательню. 

— Хочеш перевірити на вірність свого хлопця? — перепитала вона.

— Наші стосунки важко описати, ми справді дуже близькі. Кирило бажає більшого. І він справді чудовий, надзвичайний, найкращий. Більшість дівчат в універі зацікавлені в ньому, а він трохи фліртує, та вперто не підпускає їх до себе близько, наскільки я знаю. 

     Виймаю готову страву на тарілку, вкриту паперовим рушником, і продовжую.

— А в моєму житті затягнувся складний період. Мені ще треба розібратися в собі і якось спромогтися вигнати із серця тіні минулого. 

      Видихаю, закидаючи наступну партію.

— В принципі і те, чого я вже досягла, маю на увазі: вступ до вишу та навчання, родинні стосунки з Іваном Федоровичем та дуже щирі і теплі відносини з Кирилом —  для мене величезний здобуток. Чи можливо бажати все і одразу? Чи можна бути готовим до всього й одразу?

       Навіть не розумію, чого раптом я аж так повністю розкриваю душу перед малознайомою людиною. Хоча, мабуть, просто так треба, якщо ці раптові думки і слова самі вириваються назовні. Таке, може, моє зцілення — змусити себе говорити вголос про те, що насправді вельми важливо. І це вже стало моєю фішкою — нові люди швидко стають близькими. І поки тільки одна з них стала дахозносною болючою помилкою — Ярослав. Інші ж, навпаки, збагатили і зігріли моє життя своєю присутністю, добротою та любов'ю.

— Вау, дякую за щирість, — вимовляє відверто здивована Катерина.