Першого кохання слід, або Він мене не зламав

Глава 48

Ліля

До вечора насипало багато снігу. І враховуючи складний відрізок шляху трохи попереду, довелося залишитися на ніч тут. Дмитро з Дариною та Андрійком пішли до будинку батьків дівчини, що знаходився зовсім близько. Нам із Кирилом дісталася одна невелика кімната на двох. Та це нікого не бентежило. Був варіант відправити його на канапу у вітальні, але навіщо, коли за час моєї хвороби ми безліч разів засинали разом на моєму ліжку.

Після смачної їжі і веселих конкурсів — то з відгадування чогось за німими поясненнями, то вікторини "Найсмішніші відповіді про все на світі" — я вже просто мріяла дістатися подушки. Відчула, що увімкнути весь спектр позитивних емоцій після їх тимчасової відсутності теж доволі виснажливо. Побажавши батькам: "На добраніч", ми теж залишили вітальню і направилися на другий поверх у відведену нам кімнату. І тут, як за традицією, Кирило не забув підхопити мене на руки і підняти сходами вгору, мотивуючи тим, що не бажає мене ловити внизу. В кімнаті був розкладний диван. Не дуже широкий, але нам його цілком вистачило. Здавалося, я починала засинати вже в руках хлопця на сходах. Тож його обійми стали мені найкращою ковдрою. Він, здається, спробував поцілувати мене в шию, але, можливо, мені це просто наснилося.

Юлія Вестор

Подобається

#747 в Сучасна проза
#521 в Молодіжна проза

У тексті є: щирі почуття та відверті емоції, людяність та підтримка, навчитись жити після втрати

Відредаговано: 20.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись